Прогноз психологічний

Прогноз психологічний — конкретне передбачення, судження про стан і розвиток досліджуваного психологічного феномену (феноменів) у майбутньому на підставі діагнозу психологічного. Проблема психологічного прогнозу є однією з найскладніших і найдискусійніших у психодіагностиці. Прогноз не може бути здійснений винятково на основі результатів тесту (тестів) не лише через їхню відому обмеженість, а й тому, що дані тестування мають бути доповнені релевантними прогностичному завданню відомостями (напр., особливостями соціального середовища індивіда, його домінантними інтересами та установками тощо). У 50-х рр. минулого століття американський психолог Пол Мил (Meehl, 1954, 1956) розпочав дискусію про ефективність двох основних видів прогнозу — клінічного і статистичного. Він навів, на перший погляд, переконливі докази того, що статистична обробка результатів тесту веде до точнішого прогнозу, ніж їхня клінічна інтерпретація. Клінічні прогнози передбачають складний дедуктивний процес, у ході якого психологи використовують свою спеціальну підготовку і клінічний досвід для інтеграції та інтерпретації результатів психологічних тестів. Статистичні прогнози ґрунтуються на застосуванні математичних розрахунків, відповідних статистичних таблиць тощо. Якщо є емпіричні дані про те, що певні тестові показники прогнозують певну поведінку, то «інтерпретація» вимагає лише зіставлення з ними отриманих результатів. Протягом багатьох років проводяться дослідження для розв'язання суперечки про ефективність клінічного і статистичного прогнозу. Схема цих досліджень проста. Напр., групі клінічних психологів дають результати тестування і просять зробити прогноз, ґрунтуючись на клінічній інтерпретації цих результатів. Ті самі результати піддаються статистичній обробці, і прогноз уже ґрунтується на емпіричних даних. Потім ці два види прогнозу зіставляються і виявляється точніший. Після багатьох років таких досліджень думка Мила загалом підтвердилася. У тих випадках, коли існують відповідні статистичні дані, клінічна інтерпретація не обов'язкова. Однак слід добре пам'ятати, що статистичний прогноз правильний настільки, наскільки правильні емпіричні докази, на яких він ґрунтується. Деякі дослідники стверджують, що пошук суперечностей між статистичними і клінічними прогнозами недоречний, тому що обидва підходи недостатньо точні. Вони вважають, що найточніші прогнози можуть ґрунтуватися лише на аналізі минулої поведінки людини. Напр., одне з досліджень продемонструвало, що кілька клінічних психологів на основі тестування 100 ув'язнених змогли спрогнозувати з 30-відсотковою точністю, хто з них знову вчинить злочин після звільнення. Статистичний метод було застосовано до тих самих результатів тестування, але точність при цьому зросла до 40%. Але відомо, що звільнені ув'язнені повертаються до злочинної діяльності приблизно в 60–70% випадків. Отже, елементарний прогноз, що не передбачає тестування, про те, що всі ув'язнені повернуться до свого злочинного життя, буде правильним з точністю до 60%.

Такий спосіб прогнозування дешевший і швидший, ніж будь-яка клінічна чи статистична оцінка. Однак точність прогнозу — це ще далеко не все. Також необхідно враховувати т. зв. базовий рівень (див. Валідність інкрементна). Напр., якщо в певному відділенні лікарні перебуває 90% хворих на шизофренію, то тест, який виявляє ознаки цього захворювання, не буде корисним, оскільки базовий рівень шизофренії дуже високий.

Сьогодні очевидно, що найефективнішим шляхом розв'язання прогностичних завдань є поєднання клінічного і статистичного підходів.