Кольорове дзеркало

Кольорове дзеркало (Der Farbenspiegel) — проективна методика дослідження особистості. Розроблена Г. Фрілінгом у 1947 р. Стимульний матеріал являє собою буклет із 23 кольорових квадратів, розміщених на сріблясто-сірому тлі: 1) жовто-зелений, 2) охристий, 3) ультрамарин, 4) зелений, 5) коричневий, 6) синій, 7) жовтий, 8) зелено-синій, 9) рожевий, 10) оливково-зелений, 11) небесно-блакитний, 12) пурпуровий, 13) темно-коричневий, 14) травнева зелень, 15) червоно-оранжевий, 16) червоний, 17) фіолетовий, 18) оранжевий, 19) світло-зелений, 20) бузковий, 21) білий, 22) сірий, 23) чорний. Розкладання кольорових квадратів обстежуваний здійснює на двобічному полі-тлі.

Білий бік поля поділено на чотири квадрати чорним хрестом, чорний — білим.

Обстежуваному пропонують спочатку викласти на білому полі ті кольори, які йому відразу сподобалися (зазвичай два); потім указати на відкидані кольори. Після цього він здійснює шість розкладань по чотири кольори, які подобаються (тричі на чорному тлі й потім тричі на білому).

Результати кожного розкладання протоколюються на спеціальному бланку із зазначенням того, в якому за порядком завданні, які саме кольори, куди і в якій послідовності було викладено. Зазвичай тестування триває 5–15 хв. Під час роботи з отриманими результатами спочатку рекомендується звернути увагу на кількість, якість і динаміку використаних у розкладаннях повних кольорів (тобто тих, що перебувають на зовнішньому колі великого колірного кола Фрілінга — рис. 86). Враховуються порядок розкладання кольорів, напрям (траєкторія) розкладання, а також кольори, яким віддається перевага, і відкидані кольори, нарешті, наявність/відсутність уваги до кольору фонового поля. Потім ретельному аналізу піддається кожне з шести розкладань з акцентом на п'ятому, яке вважається найспонтаннішим.

Важливо враховувати просторове положення і якісне поєднання перших двох кольорів, що сподобалися. Викладені кольори інтерпретуються у зв'язку з іншими в межах певного розкладання і з урахуванням черговості вибору. Усі розкладання розписуються за парами кольорів. При цьому увага приділяється величинам кутів (за колірним колом) між хроматичними кольорами в парах, а також власне поєднанням кольорів. Фрілінг припускає, що колірним парам притаманні як «загальне», так і «особистісне» значення.

Згідно з автором методики, використання повних кольорів (насиченість ними розкладань) указує на рівень енергетичного забезпечення психічних процесів, на характер розподілу сил та їх динаміку. За ними можна також визначити ознаки «оптимального» або «негативного» розвитку особистості. Кольори абсолютної переваги (два перші кольори, що сподобалися) дають змогу експлікувати самовираження суб'єкта, отримати ескізний начерк характеру обстежуваного і зробити припущення про його психологічний тип.

Неприйняття того чи іншого кольору вказує на наявність певних страхів, конфліктів, заперечення чогось, що символізується цим кольором. Напрям розкладань також є інформативним (напр., наявність стрибків по діагоналі трактується як певна ознака непослідовності, імпульсивності, примхливості). На підставі того, які саме перші два кольори і куди було викладено, можна судити про те, які ситуації першорядні для цієї особи. Порядковий номер вибраного кольору також отримує змістове тлумачення. Перший вибір указує на вихідну установку (позицію) обстежуваного, другий характеризує мету, образ результату, актуальний мотив, третій співвідноситься з реальною поведінкою, а четвертий — з результатом, у якому втілюється активність.

За кутами між кольорами кола можна судити про основні життєві установки людини, про те, якими є спонукальні мотиви її дій. При цьому величини кутів показують, наскільки широкі уявлення обстежуваного.

Велика величина кута вказує на те, що його цікавлять питання картини світу і мисленнєвого світоосягнення, середня свідчить про його життєві установки, зусилля зі зміни світу відповідно до своїх прагнень, бажань, а мала — про способи повсякденної поведінки (часто це нав'язливі дії).

Фрілінг вважає, що чотири пари кольорів одного розкладання можна інтерпретувати як теза — антитеза — синтез — рамка (тема) і за ними можна судити про те, яка проблематика взагалі характерна для цієї людини, яким є її життєвий стиль. Звісно, найбільшої уваги заслуговують поєднання кольорів, що повторюються в різних розкладаннях.

Визначення психологічних типів здійснюється двома способами: за поведінкою під час тестування і за кольорами, яким віддається перевага. Другий спосіб ґрунтується на тому, що чотирьом юнгіанським психологічним типам відповідають певні трійки кольорів:

• ультрамарин — синій — зелено-синій = мисленнєвий тип;
• червоний — червоно-оранжевий — оранжевий = чуттєвий тип;
• оранжевий — жовтий — жовто-зелений = інтуїтивний тип;
• зелений — травнева зелень — оливковий = сенсорний (відчуваючий) тип.

Наявність певних кольорів дає змогу судити і про переважання екстраверсивних (жовтий і оранжевий кольори) чи інтроверсивних (фіолетовий, рожевий, чорний, ультрамарин) тенденцій.

У пострадянських країнах кольорове дзеркало використовувалося в дослідженнях В. Н. Кононової (1995), яка вважала, що методика має потужний діагностичний потенціал, що дає змогу виходити на рівень несвідомого.

Див. також: Люшера кольору вибору тест.