Проективні методики

Проективні методики (лат. projectio — викидання вперед) — сукупність методик, спрямованих на дослідження особистості й розроблених у межах проективного діагностичного підходу (див. Психодіагностичний метод). Поняття проекції для позначення цих методик уперше використав Л. Франк (1939), і, незважаючи на неодноразові спроби змінити їхню назву, воно закріпилося і є загальноприйнятим у психологічній діагностиці.

Найістотнішою ознакою проективних методик є використання в них невизначених, неоднозначних (слабкоструктурованих) стимулів, які досліджуваний має конструювати, розвивати, доповнювати, інтерпретувати.

Відповідно до проективної гіпотези кожен емоційний прояв індивіда, його сприймання, почуття, висловлювання, рухові акти несуть на собі відбиток особистості. Особистість виявляється тим яскравіше, чим менш стереотипні ситуації-стимули, що спонукають її до активності. Стимули проективних методик набувають сенсу не стільки через їхній об'єктивний зміст, скільки у зв'язку з особистісним значенням, якого надає їм обстежуваний. Звідси — характерна для проективних методик відсутність оцінювання відповідей-реакцій як «правильних» чи «хибних», обмежень у їх виборі. Таке розуміння проекції докорінно відмінне від її психоаналітичного тлумачення. Психоаналіз вважає проекцію одним із захисних механізмів, за допомогою якого внутрішні імпульси та почуття, неприйнятні для «Я», приписуються зовнішньому об'єкту і тоді проникають у свідомість як змінене сприймання навколишнього світу. Механічне перенесення породженого психоаналізом розуміння проекції на сутність процесу, що реалізується в проективних методиках, довгий час перешкоджало науковому розробленню і використанню цих методик у радянській психодіагностиці. Звісно, не можна заперечувати значного впливу психоаналізу на інтерпретацію даних, отриманих за допомогою проективних методик. Цей вплив зберігається й донині.

Перший опис процесу проекції в ситуації зі стимулами, що допускають їх різну інтерпретацію, належить Г. Мюррею. Положення Г. Мюррея, у яких проекція розглядається як природна тенденція людей діяти під впливом своїх потреб, інтересів, усієї психічної організації, є найранішим застосуванням поняття проекції до психологічного дослідження. На його думку, захисні механізми в процесі проекції можуть виявлятися, а можуть і не виявлятися. До цього часу теоретична концепція проекції в тому вигляді, у якому вона застосовна до дослідження особистості, не формувалася (Роршаха тест не був задуманий як проективна методика і в цьому аспекті не розроблявся протягом майже двох десятків років свого практичного застосування). На початку 40-х рр. «проективний рух» у західній психології набирає значної сили. Проективні методики стають чи не найпопулярнішими в психодіагностиці, відсунувши на другий план традиційні психометричні тести. Нині вони посідають провідне місце в зарубіжних дослідженнях особистості, насамперед у галузі клінічної психодіагностики. Свідчення тому — спеціальні наукові інститути й товариства, створені в багатьох країнах світу; присвячені винятково проективним методикам періодичні видання, збірники й монографії; регулярні міжнародні конгреси (останній, XVIII міжнародний конгрес з проективних методик відбувся у 2005 р. в Барселоні).

Розрізняють такі групи проективних методик:

1) конститутивні — структурування, оформлення стимулів, надання їм сенсу (див. Роршаха тест); 2) конструктивні — створення з оформлених деталей осмисленого цілого (див. Світу тест); 3) інтерпретативні — тлумачення певної події, ситуації (див. Тематичної апперцепції тест); 4) катартичні — здійснення ігрової діяльності в спеціально організованих умовах (див. Психодрама); 5) експресивні — малювання на вільну або задану тему (див. «Будинок — дерево — людина» тест); 6) імпресивні — перевага одних стимулів (як найбажаніших) іншим (див. Люшера кольору вибору тест); 7) адитивні — завершення речення, розповіді, історії (див. Завершення речень методики).

Незважаючи на давнє і широке використання, проективні методики — предмет безперервних суперечок між їхніми прихильниками і противниками. Критики проективних методик указують на те, що вони недостатньо стандартизовані, майже цілком віддані на відкуп досвіду і знанням експериментатора, внаслідок чого отримані результати радше прояснюють особистість дослідника, а не обстежуваного. Неодноразово відзначалося нехтування нормативними даними. Особливо підкреслювалася неподатливість проективних методик традиційним способам визначення надійності та валідності (у наявній літературі наведено чимало суперечливих результатів). Критичне ставлення до даних, отриманих унаслідок застосування проективних методик, необхідне (як, утім, і до даних будь-якого психодіагностичного обстеження). Водночас слід ураховувати те, що бажання оцінити в параметрах валідності й надійності всі прояви особистості, які виявляються проективними методиками, навряд чи взагалі може бути задоволене. Для багатьох із цих методик характерний глобальний підхід до оцінювання особистості, що, природно, призводить до зниження достовірності інформації. А. Анастазі (1982) має рацію в тому, що питання про цінність проективних методик доречніше ставити, розглядаючи їх як якісні клінічні процедури, а не під час кількісного оцінювання їхніх показників, як це здійснюється в психометричних тестах. З цієї причини термін «тест» (у строгому значенні цього слова) не підходить для позначення проективних методик. Сказане вище визначає значення обов'язкового співвіднесення «проективного матеріалу» з результатами, отриманими в інших дослідженнях, інформацією про життєвий шлях обстежуваного. Сліпе дотримання різних інтерпретаційних схем, узятих безвідносно до обстежуваного, а тим більше тих, що виходять із психоаналітичного тлумачення показників проективних методик, веде не тільки до дискредитації методик, а насамперед до хибних діагностичних результатів. Притаманна проективним методикам спрямованість на розкриття цілісності співзвучна системно-структурним принципам аналізу особистості, що розроблялися в радянській психології. Радянські дослідники приділяли значну увагу питанням теоретичного обґрунтування проективних методик (Л. Ф. Бурлачук, 1979; О. Т. Соколова, 1980 та ін.). Для розуміння механізму, що реалізується в проективних методиках, залучається поняття установки (В. Г. Норакідзе, 1975).

Іншу позицію посідають послідовники теорії діяльності, які спираються на категорію «особистісного сенсу» (О. Т. Соколова, 1980). У цьому разі специфікою проективних методик вважається їхня спрямованість на виявлення насамперед суб'єктивно-конфліктних стосунків. Очевидно, що тим самим помітно звужується сфера проявів особистості, які виявляються за допомогою проективних методик. Основним принципом пояснення й аналізу феномену проекції й надалі залишається розроблене в радянській психології розуміння процесу сприймання як активного, що має особистісний характер (С. Л. Рубінштейн та ін.). У ситуації проективного обстеження як особистісний сенс, так і стосунки, установки виявляються в особливостях перцептивної (перцептивно-моторної) діяльності, яка і має стати предметом подальшого вивчення.

Розроблення інтерпретаційних схем проективних методик має здійснюватися у двох напрямах: «особистісному» і «перцептивному», злиття яких у міру їх розвитку неминуче. У дослідженнях, що ведуться сьогодні (Л. Ф. Бурлачук, 1997; Л. Ф. Бурлачук і О. Ю. Коржова, 1998), здійснюється подальше розроблення теорії проективних методик, вивчаються діагностичні можливості вже відомих, створюються нові. Ці дослідження, особливо в галузі клінічної психології, поглиблюють наявні уявлення про вплив на особистість психічних захворювань, дають змогу намітити адекватні терапевтичні та реабілітаційні заходи. Однак досі дуже незначні дослідження нормальних осіб; здебільшого психолог-практик не може спертися на нормативні дані. Методологічне значення мають роботи, що, на жаль, припинилися у 80-х рр. і були звернені до вивчення проблеми несвідомого психічного (Л. Ф. Бурлачук, 1979; Ю. С. Савенко, 1979; О. Т. Соколова, 1979).

Проективні методики допомагають дослідникам проникнути у важкооб'єктивовані особливості особистості, що вислизають під час використання традиційних психодіагностичних методик.