Тести інтелекту соціального

Тести інтелекту соціального — група психодіагностичних методик, які, на відміну від тестів інтелекту, спрямовані на оцінювання здатності до розуміння соціальних ситуацій, прогнозування їх розвитку, а також поведінки власної та інших людей у цих ситуаціях.

Термін «соціальний інтелект» запропонував Е. Торндайк 1920 р. Він виокремлював три грані, або сторони, інтелекту: абстрактний інтелект (розуміння думок, ідей і керування ними), механічний інтелект (те саме стосовно конкретних об'єктів) і соціальний інтелект (те саме, але вже стосовно людей). У його формулюванні «соціальний інтелект являє собою здатність до розуміння чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток і керування ними, здатність діяти мудро в людських стосунках» (с. 228). Багато відомих психологів зробили свій внесок в інтерпретацію цього поняття. Найширше визначення соціального інтелекту можна знайти в працях Вернона (1933), який включав до нього як здатність співіснувати з іншими людьми, так і знання соціальних проблем, сприйнятливість до стимулів, що виходять від інших людей, проникнення в поточний стан і особистість людини. Оллпорт (1937) пов'язував соціальний інтелект зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найімовірніші реакції людини. Соціальний інтелект, на його думку, — особливий дар, що забезпечує рівність у стосунках із людьми, його продуктом є соціальне пристосування, а не глибина розуміння. Мабуть, одне з найвужчих розумінь соціального інтелекту належить Векслеру (1939, 1958), який вважав його здатністю розуміння соціальних ситуацій. У вітчизняній психології поняття «соціальний інтелект» визначив Ю. Н. Ємельянов: «Сферу можливостей суб'єкт-суб'єктного пізнання індивіда можна назвати його соціальним інтелектом, розуміючи під цим стійку, засновану на специфіці мисленнєвих процесів, афективного реагування і соціального досвіду здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їхні взаємини і прогнозувати міжособистісні події».

У сучасній західній психології соціальний інтелект розглядається з когнітивних і особистісних позицій. Прикладом першого підходу може слугувати теорія Гарднера. У другому підході соціальний інтелект не є рисою або групою рис особистості. Цей підхід передбачає, що соціальна поведінка є сама по собі інтелектуальною. Відповідно, відмінності в інтелекті є продуктом індивідуальних відмінностей у знанні, яке індивідууми привносять у свої соціальні взаємодії. Відмінності в соціальному знанні — причина відмінностей у соціальній поведінці, але це не означає, що є сенс розробляти тести для вимірювання соціального IQ. Важливо не те, скільки в людини соціального інтелекту, а яким соціальним інтелектом вона володіє. Хоча «особистісний» підхід до соціального інтелекту і не потребує його психометричного оцінювання, проте він узгоджується із сучасними психометричними поглядами на інтелект як контекстно зумовлене явище. Згідно з теорією Стернберга, соціальний інтелект — це частина великого репертуару знань, за його допомогою людина намагається розв'язувати практичні проблеми, з якими стикається у фізичному та соціальному світі. Кантор і Кігістром (1987) пишуть про те, що соціальний інтелект пристосований до розв'язання проблем соціальних, зокрема керування життєвими завданнями чи особистими проєктами, які людина обирає або які пропонуються ззовні. Наприкінці минулого — на початку нинішнього століття з'явилися концепції, згідно з якими до соціального інтелекту як його частина входить інтелект емоційний (Селовей, Майєр та ін.).

Першим тестом для оцінювання соціального інтелекту був «Джорджа Вашингтона соціального інтелекту тест» (The George Washington Social Intelligence Test, GWSIT), створений Гантом 1928 р. Тест складався з 7 субтестів:

• Розсудливість у соціальних ситуаціях.
• Пам'ять на імена та обличчя.
• Спостереження за людською поведінкою.
• Визначення психічних станів за висловлюваннями.
• Визначення психічних станів за виразом обличчя.
• Соціальна поінформованість.
• Почуття гумору.

Перші чотири субтести входять до всіх наступних переглядів тесту (Moss, 1931; Omwake, 1949; Woodward, 1955), але в пізніших виданнях субтести «визначення психічних станів за виразом обличчя» і «соціальна поінформованість» було вилучено, а додано субтест на почуття гумору.

На основі кореляцій із професійним статусом та ін. показниками було зроблено висновок про валідність тесту. Водночас факторний аналіз, проведений Торндайком, показав, що субтести значуще навантажені генеральним фактором (див. Фактор G). З цього було зроблено висновок про те, що тест «так сильно навантажений здатністю оперувати словами і думками, що відмінності в соціальному інтелекті можуть бути уподібнені таким в абстрактному інтелекті».

Дещо пізніше з'явився і перший тест соціального інтелекту, призначений для дітей (1935). Його автором був відомий американський психолог того часу Едгар Долл.

У 60-ті рр. до розроблення інструментів вимірювання соціального інтелекту звернувся Дж. Гілфорд. Можливість вимірювання соціального інтелекту випливала із загальної моделі структури інтелекту Дж. Гілфорда. Так з'явився створений спільно з O'Sullivan «Чотирьох факторів тест соціального інтелекту» (Four factor tests of social intelligence, 1965, 1976). Пізніше з'явилося чимало діагностичних інструментів для оцінювання соціального інтелекту. Насамперед слід назвати «Шести факторів тест соціального інтелекту» (Six factors test of social intelligence). Творець цього тесту O'Sullivan (1966) дотримувався теорії інтелекту Гілфорда і припускав, що соціальний інтелект може бути оцінений на основі таких субтестів: розпізнавання поведінкових елементів, розпізнавання поведінкових класів, розпізнавання поведінкових відношень, розпізнавання поведінкових систем, розпізнавання поведінкових трансформацій і розпізнавання поведінкових імплікацій. Згадуваний вище Стернберг пропонує свій тест — «Стернберга триархічний здібностей тест» (Sternberg Triarchic Abilities Test, 1991), за допомогою якого, як вважають автор і його співробітники, можна оцінити аналітичні, креативні та практичні здібності.

Крім цих методик, відомі опитувальники. Це «Матсона оцінювання соціальних навичок у юнаків» (Matson Evaluation of Social Skills with Youngsters — Matson, Rotatory, Helsen, 1983), «Соціальних навичок оцінна система» (Social Skills Rating System — Gresham, Elliot, 1990), «Опитувальник соціальних навичок» (Inventory of social skills — Lorr, Youniss, Stefic, 1991), «Тромсе соціального інтелекту шкала» (The Tromso Social Intelligence Scale — Silvera, Martinussen, Dahl, 2001). Заслуговують на згадку і методики, засновані на оцінці інших людей, напр. «Соціальної компетенції шкала» (Social Competence Scale — Corrigan, 2003), і на оцінюванні поведінки, напр. «Відеотест соціальної компетенції» (Video Test of Social Competence — Funke, Schuler, 1998).

Останніми роками розроблено досить перспективні тести. До них можна віднести «Соціальним інтелектом розв'язання інтерперсональних ситуацій» (Social Intelligence Solution of Interpersonal Situations — Vyrost, Vasilova, 2004) і «Соціального інтелекту поведінкові компоненти» (Social Intelligence Behavioral Component — Frankovska, Baumgartner, 2004). У першому описуються 10 ситуацій двох типів: ініціація дії з боку суб'єкта і ті самі ситуації, але суб'єкт реагує на дії інших людей. Оцінювання здійснюється, виходячи з присутності у відповідях одного з трьох компонентів (когнітивного, емоційного чи поведінкового), з використанням 5-бальної шкали. У другому тесті описуються конкретні соціальні ситуації, напр.: «На вулиці Ви вітаєтеся з добрим знайомим, якого не бачили протягом тривалого часу. Він (вона) не відповідає. Як би Ви вчинили?» Пропонуються такі варіанти відповіді:

• Я зупиню його і запитаю, що з ним таке.
• Я не звертатиму на це уваги і піду далі.
• Я розповім про його поведінку нашим спільним знайомим.

У більшості випадків розроблені за кордоном тести соціального інтелекту мають задовільні показники надійності та валідності. У пострадянських країнах відомий тест Гілфорда і Салліван для діагностики соціального інтелекту (т. зв. методика Е. С. Михайлової, видана 1996 р. санкт-петербурзьким ІМАТОНом). Російськомовна адаптація ґрунтувалася на французькій версії тесту, опублікованій 1977 р. Авторка адаптації обстежила 210 осіб віком від 18 до 55 років. Однак проведене пізніше дослідження на вибірці зі 195 осіб (Д. В. Люсин, Н. Д. Міхеєва, 2004) показало, що психометричні характеристики цього варіанта тесту незадовільні. Так, виявлено низьку надійність по внутрішній узгодженості, факторна структура не відповідає виокремлюваним субтестам. Валідність змістовна низки завдань сумнівна. Тест не має надійності та валідності, достатніх хоча б для використання в дослідницьких цілях. Є публікації, присвячені розробленню тесту соціального інтелекту для дітей (О. Чеснокова і Ж. Мартіросова, 2004), однак відомостей про надійність і валідність цієї методики виявити не вдалося.

Див. також: Тести інтелекту емоційного.