Тести мудрості

Тести мудрості — група психодіагностичних методик, призначених для оцінювання близьких до мудрості явищ.

Один із напрямів оцінювання мудрості — це вимірювання її як особистісної характеристики. При цьому виходять з уявлення про мудрість як найвищий рівень особистісного розвитку, «оптимальну зрілість». Оскільки оптимальна зрілість є дуже бажаною, то на цьому й базується операціоналізація конструкту «мудрість». Walaskay, Whitbourne і Nehrke (1983, 1984), а також Ryff і Heincke (1983) розробили опитувальники, засновані на еріксонівських уявленнях про особистісний розвиток. Напр., шкала «Цілісність» (integrity), розроблена Ryff і Heincke (1983), складається з 16 завдань. Обстежуваний, який досяг найвищого результату за шкалою, описується як пристосований до перемог і розчарувань буття; такий, що приймає своє життя як належне; розглядає прожите життя як неминучість, наповнену сенсом; екзистенційно цілісний: розв'язав минулі конфлікти і бачить сенс у розв'язанні нових життєвих проблем. «Шкала его-розвитку дорослих» (Adult Ego-Development Scale), запропонована Walaskay та ін. (1983, 1984), є доопрацьованою версією двох попередніх вимірювальних інструментів (Boylin, Gordon, Nehrke, 1976; Constantinople, 1969).

У деяких випадках використовується рекомбінація наявних нині опитувальників особистісних для операціоналізації мудрості як саморозвитку і зрілості. Напр., Wink і Helson (1997) використовували особистісні тести та відкриті відповіді для оцінювання практичної мудрості (напр., навички спілкування з іншими людьми, інтереси, здорове мислення, рефлексивність, толерантність тощо) і мудрості трансцендентальної (напр., вихід за межі особистості, визнання складності й обмеженості пізнання, духовна глибина). На цій основі було створено «Шкалу практичної мудрості» (The Practical Wisdom Scale). Наприкінці 1990-х рр. Ardelt (1997) використала «Шкалу оцінювання Его» (Ego Rating Scale), запропоновану Haan (1969), і «Каліфорнійське Q-сортування» (California Q-sort) Блока (Block, 1961) для операціоналізації когнітивних, рефлексивних і афективних складників мудрості. У підсумку було запропоновано новий інструмент для оцінювання мудрості.

Інший напрям виходить з операціоналізації мудрості як зрілого мислення. Центр неопіажеанських теорій про зріле мислення — його трансцендентність, яка є спільною характеристикою для діалектичного, комплементарного і релятивістського мислення. Терпимість до множинної істини, до багатозначності вважається відмінною рисою мудрості. Kramer (1983) запропонувала три такі риси зрілого мислення: усвідомлення відносної природи знання, прийняття протилежностей та інтеграція протилежностей у діалектичне ціле. У дослідженні Kramer і Woodruff (1986) ці риси було операціоналізовано як послідовно впорядковані рівні зрілого мислення і водночас як кодувальні категорії для аналізу відповідей обстежуваних. Для оцінювання постформального мислення перед кожним з учасників дослідження було поставлено дві дилеми. Дилема кар'єри була пов'язана з роздумами жінки, яка ухвалює рішення про те, чи варто їй уперше в житті почати працювати на повну ставку. Друга дилема — кризова ситуація, що склалася у зв'язку із захопленням заручника (дія відбувається в майбутньому), при цьому обидві протиборчі сторони мали як потенційно «конструктивні», так і «деструктивні» наміри чи дії. Кожному учасникові за 4-бальною шкалою було визначено показник, який демонстрував якість відповідей з урахуванням діалектичного мислення.

В іншому дослідженні розглядалася роль емоцій у соціальному судженні (Blanchard-Fields, 1986). Трьом віковим групам було представлено три вигадані ситуації, кожна з яких пропонувала два протилежні результати (уявна війна, втручання в конфлікт між бабусею і дідусем, дилема вагітності). Завдання варіювалися як за їхньою емоційною значущістю, так і за ступенем інтерперсонального конфлікту. Учасників дослідження просили повідомити про результат ситуацій, а потім їм ставили запитання (напр.: «Хто винен у цій ситуації?», «Яким чином було розв'язано конфлікт?» тощо). Відповіді оцінювали відповідно до рівнів діалектичного мислення (Perry, 1970) і судження в умовах невизначеності (Kitchener, King, 1981). Надійність по внутрішній узгодженості коливалася від 0,92 до 0,94.

Крім вимірювань мудрості як особистісної характеристики чи особливості зрілого мислення, існують праці, в яких намагаються оцінити мудрість як рівень експертного знання і судження щодо основних реалій життя. Цей підхід ґрунтується на теорії життєвого шляху, дослідженнях вікових змін психіки та особистості, нарешті, культурно-історичних визначеннях мудрості (Baltes, Smith, Staudinger, 1992). Мудрість визначається як система експертного знання в базисних реаліях життя, на основі якої можливі інсайт, судження і порада щодо складних і невизначених проблем людського буття. Мудрість передбачає тонко налаштовану й добре збалансовану координацію пізнання, мотивації та емоцій. Знання і навички (уміння), що стосуються мудрості, можуть бути охарактеризовані на основі 5 критеріїв: 1) великі знання про життя загалом; 2) великі знання про життя як процес змін; 3) уміння виокремити й осмислити віхи життєвого шляху; 4) ціннісний релятивізм; 5) усвідомлення невизначеності буття і здатність справлятися з нею.

Для вимірювання знань і вмінь, що стосуються мудрості, у цьому підході обстежуваним пропонувалися складні життєві дилеми, напр.: «Уявіть собі, що комусь зателефонував друг, який сказав, що він (вона) більше не бажає жити і вирішив (вирішила) вчинити самогубство. Що ця людина робитиме і як міркуватиме в цій ситуації? Що ви робитимете і як міркуватимете в цій ситуації?» Потім просили «міркувати вголос» про ці дилеми. Для оцінювання протоколів було використано 5 критеріїв, що стосуються мудрості. Для цього було відібрано гетерогенну групу експертів різного віку. Кожного з експертів було навчено оцінювання лише за одним критерієм, щоб уникнути гало-ефекту. При цьому для встановлення надійності по внутрішній узгодженості відповідність будь-якому з критеріїв завжди оцінювали два експерти. Серед понад 3000 протоколів відповідей надійність залежно від критерію коливалася між 0,72 і 0,93. Надійність показника мудрості за всіма критеріями в середньому сягала 0,98.

Використання цієї парадигми мудрості для вивчення людей, яких називали мудрими відповідно до суб'єктивних уявлень про мудрість, наявних у тих, хто їх номінував, дало змогу отримати цікаві результати. Встановлено, що особи, оцінені як мудрі, отримували вищі показники за цим параметром порівняно з контрольними групами різного віку та професійного становища (Baltes, Staudinger, 2000). На противагу історичній літературі, яка описує мудрість як ідеальну комбінацію розуму і чесноти, було виявлено, що параметри, які стосуються мудрості, найкраще передбачаються за допомогою вимірювання когнітивного стилю, креативності та морального судження. Цікаво, що інтелект (див. Тести інтелекту), а також змінні, що входять до «Великої п'ятірки» (див. НЕО особистісний опитувальник), не зробили суттєвого незалежного внеску в близькі до мудрості знання і судження (Staudinger, Lopez, Baltes, 1997).

Відповідно до робочої моделі розвитку близьких до мудрості феноменів (Baltes та ін., 1992; Staudinger та ін., 1997) показано, що цей процес залежить від загальних чинників індивідуальності (напр., пізнавальні механізми, відкритість досвіду, соціальна компетентність), експертно-специфічних чинників (напр., досвідченість у життєвих справах і проблемах, наставництво, мотиваційні диспозиції, такі як прагнення до переваги) і фасилітативно-досвідного контексту (напр., вік, освіта, професія, період життя). Визначено три процеси, які можуть підтримати досягнення мудрості: перегляд життя, здатність справлятися з життям (менеджмент життя) і планування життя. Ці процеси ґрунтуються на тривимірному сприйманні часу, а також організації досвіду і подій, що й визначає шлях до вимірювання знання, яке стосується мудрості. Ефективне поєднання контекстуальних, персональних і експертних чинників вважається необхідною умовою для здійснення експертизи в основних реаліях життя.

Згідно з дослідженнями, здійсненими відповідно до цієї моделі, вік забезпечує зростання проявів, що стосуються мудрості, лише між 14 і приблизно 25 роками (Pasupathi, Staudinger, Baltes, 2001). Після цього періоду і аж до пізньої зрілості (приблизно 75 років) уже недостатньо лише ставати старшим, щоб стати «мудрішим» (Staudinger, 1999). Під час зрілості аж ніяк не хронологічні чинники визначають прояви мудрості. Емпіричні дослідження підтвердили важливу роль досвіду поряд із керівництвом і наставництвом при розв'язанні складних життєвих проблем (Smith, Staudinger, Baltes, 1994; Staudinger, Smith, Baltes, 1992 та ін.). Також було виявлено, що прояви і судження, які стосуються мудрості, не є наслідком простого накопичення способів функціонування, а радше пов'язані з контекстом повсякденного життя. Було продемонстровано, що як молоді, так і особи похилого віку показували кращі результати, коли йшлося про проблеми, релевантні для їхнього життєвого періоду (Staudinger, 1999).

Майбутні психологічні дослідження мудрості, на основі яких створюватимуться й розвиватимуться методики її оцінювання (вимірювання), мають забезпечити прогрес: по-перше, в ідентифікації соціальних і особистісних чинників, так само як і життєвих процесів, що стосуються онтогенезу мудрості; по-друге — у диференціації між мудрістю щодо себе і мудрістю щодо інших; по-третє — в аналізі взаємозв'язків між мудрими порадами і мудрими вчинками.