«Обличчя та емоції»

«Обличчя та емоції» — проєктивна методика, призначена для діагностики самоповаги в дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Методику опублікували А. Джахез і Н. Манші в 1990 р. Дитині пропонують 4 завдання: 1) Намалювати 6 персонажів, найважливіших для дитини: матір, батька, учителя, друга, будь-кого іншого знайомого (людину, тварину тощо) і, нарешті, також сім'ю в цілому. 2) Намалювати 6 ситуацій, найважливіших у житті дитини: дім, школа, канікули, вільний час, урок математики, читання. 3) Заповнити 3 кола зображеннями 3 облич (одне обличчя в одному колі), що виражають, на думку досліджуваного, радісні, сумні та нейтральні емоції. 4) Вказати, яке з 3 облич із різними емоціями найбільше відповідає кожному з 12 рисунків (завдання 1–2) як найточніше відображення емоцій, які дитина зазвичай переживає в тій чи іншій ситуації, у присутності тієї чи іншої людини.

За допомогою методики виявляють джерела самоповаги в дітей: значущих інших людей і значущі ситуації. Перелік людей і ситуацій, що задається дослідником, було складено в процесі пілотажного дослідження під час визначення найтиповіших значущих людей і ситуацій для дітей досліджуваного віку. Автори наголошують, що методика «Обличчя та емоції» має високий ступінь проєктивності. Рисунок дитини є її власною інтерпретацією поняття конкретного значущого іншого або конкретної значущої ситуації, на відміну від інших методик, у яких модель заздалегідь підготовлена дорослим. Дитині не потрібно пояснювати значення рисунків тесту: вона «привласнює» рисунок у процесі малювання. Для дитини зображення матері на аркуші паперу представляє її власну матір. На відміну від інших рисункових методик, у яких передбачено зображення людини (див. Гудінаф «Намалюй людину» тест), у методиці «Обличчя та емоції» людські фігури самі по собі не є предметом аналізу. Радше вони підвищують змістовну валідність тесту.

Теоретичною основою методики «Обличчя та емоції» є праці, що вказують на складність процесу формування самоповаги і багатофакторність її природи. Це праці К. Кулі (1912), Р. Вілі, Р. Шейвельсона і Р. Болуса (1982), у яких стверджується, що поряд з певною стабільністю, незмінністю самоповаги існує і її залежність як від власної поведінки, так і від поведінки інших. Отже, будь-яка спроба вимірювання дитячої самоповаги має містити не лише вимірювання самоповаги як такої, а й виявлення людей і ситуацій, які найбільше впливають на самоповагу. Було зроблено припущення, що уявлення про себе як «хорошого» або «поганого», сформоване під впливом найзначущіших людей і ситуацій, відображає уявлення дитини про свою цінність і, отже, про самоповагу. Шлях формування дитячої самоповаги представлено на рис. 43.

Методика застосовна в кроскультурних дослідженнях, під час вивчення особливостей самоповаги в різних вікових групах; при обстеженні дітей, які мають труднощі в оволодінні навичками читання і мовлення, — у процесі навчання, а також у психопрофілактиці, психотерапії та психокорекції.

Розпочато дослідження з вивчення валідності і надійності методики «Обличчя та емоції», виявлено етнічні відмінності в особливостях самоповаги в американських і австралійських дітей. На час видання (2007) відомостей про використання в Україні не було.