Валідність

Валідність (англ. valid — дійсний, придатний, чинний) — комплексна характеристика методики (тесту), що містить відомості про ділянку досліджуваних явищ і репрезентативність діагностичної процедури щодо них. У найпростішому і найзагальнішому формулюванні валідність тесту — це «...поняття, яке вказує нам, що тест вимірює і наскільки добре він це робить» (А. Анастазі, 1982). У Стандартах освітнього та психологічного тестування (Standards..., 1974) валідність визначається як комплекс відомостей про те, щодо яких груп психологічних властивостей особистості можна зробити висновки за допомогою методики, а також про ступінь обґрунтованості висновків при використанні конкретних тестових оцінок або інших форм оцінювання.

У психологічній діагностиці валідність — обов'язкова і найважливіша частина відомостей про методику, що містить (поряд із зазначеними вище) дані про ступінь узгодженості результатів тесту з іншими відомостями про досліджувану особистість, отриманими з різних джерел (теоретичні очікування, спостереження, експертні оцінки, результати інших методик, достовірність яких встановлено, тощо), судження про обґрунтованість прогнозу розвитку досліджуваної якості, зв'язок досліджуваної сфери поведінки або особливості особистості з певними психологічними конструктами. Валідність описує також конкретну спрямованість методики (контингент досліджуваних за віком, рівнем освіти, соціально-культурною належністю тощо) і ступінь обґрунтованості висновків у конкретних умовах використання тесту. У сукупності відомостей, що характеризують валідність тесту, міститься інформація про адекватність застосовуваної моделі діяльності з погляду відображення в ній досліджуваної психологічної особливості, про ступінь однорідності завдань (субтестів), включених у тест, їхню зіставність при кількісному оцінюванні результатів тесту загалом.

Найважливіша складова валідності — визначення ділянки досліджуваних властивостей — має принципове теоретичне і практичне значення при виборі методики дослідження та інтерпретації її даних. Інформація, що міститься в назві тесту, як правило, недостатня для судження про сферу його застосування. Це лише позначення, «ім'я» конкретної процедури дослідження. Як приклад можна навести широко відому коректурну пробу. Ділянка досліджуваних нею властивостей особистості охоплює стійкість і концентрацію уваги, психомоторну рухливість. Ця методика дає змогу отримувати оцінки вираженості цих психологічних якостей у досліджуваного, добре узгоджується з показниками, отриманими іншими методами, і, отже, має високу валідність. Водночас результати виконання коректурної проби зазнають впливу великої кількості інших чинників (нейродинамічні особливості, характеристики короткочасної та оперативної пам'яті, індивідуальна переносимість монотонії, розвиток навички читання, особливості зору тощо), щодо яких методика не є специфічною. У разі застосування коректурної проби для їх вимірювання валідність буде невисокою або сумнівною. Отже, окреслюючи сферу застосування методики, валідність відображає і рівень обґрунтованості результатів вимірювання.

Очевидно, що за невеликої кількості супутніх чинників, які впливають на результат дослідження, а отже, за їхнього незначного впливу на результат тесту, достовірність тестових оцінок буде вищою. Ще більшою мірою достовірність даних тесту визначається набором вимірюваних властивостей, їхньою значущістю для здійснення діагностованої складної діяльності, повнотою та суттєвістю відображення в матеріалі тесту предмета вимірювання. Так, щоб задовольнити вимоги валідності, діагностична методика, призначена для професійного добору, має містити аналіз широкого кола нерідко різних за своєю природою показників, найважливіших для досягнення успіху в цій професії (рівень уваги, особливості пам'яті, психомоторика, емоційна стійкість, інтереси, схильності тощо).

Як видно з викладеного, поняття валідності охоплює велику кількість найрізноманітнішої інформації про тест. Різні категорії цих відомостей і способи їх отримання утворюють типи валідності.

Діагностична (конкурентна) валідність відображає здатність тесту диференціювати досліджуваних за досліджуваною ознакою. Аналіз діагностичної валідності стосується встановлення відповідності показників тесту реальному стану психологічних особливостей досліджуваного на момент обстеження (див. Валідність поточна). Прикладом визначення цього типу валідності може бути дослідження за методом контрастних груп. Проведення тесту інтелекту в дітей, що нормально розвиваються, та їхніх однолітків з порушеннями інтелектуального розвитку може виявити глибокі кількісні та якісні відмінності у виконанні завдань порівнюваними групами. Ступінь надійності диференціації дітей першої та другої груп за даними тесту буде характеристикою діагностичної валідності оцінки розумового розвитку, отримуваної за допомогою цієї методики.

Відомості, що характеризують ступінь обґрунтованості та статистичної надійності прогнозу розвитку досліджуваної психологічної особливості в майбутньому, становлять прогностичну валідність методики. Висновок про цей тип валідності можна отримати, наприклад, шляхом порівняння тестових оцінок в одній і тій самій групі досліджуваних через певний час. Основою прогностичної валідності є визначення того, наскільки важлива досліджувана ознака з погляду діяльності досліджуваного в майбутньому з урахуванням закономірно змінюваних обставин, переходу на інший рівень розвитку. Більшість методик, особливо тестів здібностей та інтелекту, досліджуються на предмет діагностичної та прогностичної валідності.

Ці два типи валідності нерідко об'єднують у поняття емпіричної валідності. Тут підкреслюється спільність підходу до їх визначення, яке здійснюється шляхом статистичного корелювання балів (оцінок) за тестом і показників за зовнішнім параметром, обраним як критерій валідизації (див. Валідність критеріальна). Критерій валідності виступає мірою, показником досліджуваних психологічних особливостей. Так, тести спеціальних здібностей перевіряють шляхом зіставлення з результатами навчання з інших предметів, досягненнями в музиці, малюванні тощо. Тести загальних інтелектуальних здібностей валідизують порівнянням з ще ширшими характеристиками шкільних досягнень (загальна успішність, оволодіння складними системами знань і навичок). Критерій валідності є незалежним від тесту показником, що має безпосередню цінність для певних галузей практичної діяльності. Наприклад, у галузі педагогічної психології це «успішність», у психології праці — «продуктивність», у медичній психології — «стан здоров'я» тощо. Як безпосередні критерії часто використовують експертні оцінки та характеристики осіб, обстежених за допомогою тесту, що валідизується, надані педагогами, співробітниками, керівниками. У багатьох випадках буває складно або неможливо дібрати адекватний критерій валідизації.

За цих умов особливої важливості набуває комплекс характеристик, що входять до типу теоретичної валідності. Під час розроблення та використання тесту може бути сформульовано низку гіпотез про те, як досліджуваний тест корелюватиме з іншим тестом, що вимірює споріднені або протилежні психологічні характеристики досліджуваних. Ці гіпотези висувають на підставі теоретичних уявлень про вимірювані властивості як про психологічний конструкт. Підтвердження гіпотез свідчить про теоретичну обґрунтованість методики, тобто про ступінь її конструктної валідності. Цей тип валідності є найскладнішим і найкомплекснішим. Для підтвердження відповідності отримуваних за допомогою тесту результатів теоретичним очікуванням і закономірностям використовують найрізноманітнішу інформацію, зокрема й таку, що стосується інших типів валідності.

Валідність змістовна (внутрішня, логічна) — комплекс відомостей про репрезентативність завдань тесту щодо вимірюваних властивостей і особливостей. Однією з основних вимог при валідизації методики в цьому напрямі є відображення в змісті тесту ключових сторін досліджуваного психологічного феномену. Якщо сфера поведінки або особливість дуже складна, то змістовна валідність вимагає представлення в завданнях тесту всіх найважливіших складових елементів досліджуваного явища. Так, під час розроблення тесту «вербального інтелекту» необхідно ввести групи завдань (субтестів) для перевірки досить різнорідних за своїм операційним складом навичок письма і читання.

Поряд із переліченими основними типами валідності (змістовною, критеріальною і конструктною) на практиці виокремлюють факторну, перехресну (конвергентну) і дискримінантну валідність (див. Валідність конструктна). Класифікація типів валідності значною мірою умовна, оскільки нерідко для різних критеріїв валідності застосовують спільні методи визначення, а з іншого боку, одні й ті самі вихідні дані можуть інтерпретуватися з погляду різних типів валідності. На рис. 10 наведено приблизну схему, що відображає види валідності та зв'язки між ними.

У психологічній діагностиці не існує універсального підходу до характеристики валідності. Для валідизації кожного виду психодіагностичних процедур і окремих тестів можуть застосовуватися різні типи валідності. Відомості, що входять до комплексу валідності, можна оцінити якісно і кількісно (за допомогою коефіцієнта валідності), нерідко їх можна описати. Однак через складність, комплексність, ситуативність щодо конкретних умов застосування методики валідність загалом неможливо виміряти, про неї можна лише судити. Реальна валідність розкривається тільки внаслідок накопичення значного досвіду роботи з тестами. Отримання нових, розширених даних про валідність може радикально змінити уявлення про сферу застосування та ефективність методики. Так, деякі методики, розроблені для діагностики вербальних чинників інтелекту, з достатньою валідністю відображають лише рівень обізнаності.

Сфера застосування тесту в ході його тривалої валідизації може бути, навпаки, розширена. Як приклад можна навести Равена прогресивні матриці, які було розроблено для вивчення певних сторін перцептивної діяльності, однак вони виявилися значною мірою насиченими чинником, спільним для тестів інтелекту (див. Фактор G). Реальна валідність низки психодіагностичних методик, особливо тестів інтелекту, досягнень у навчанні, професійної придатності, особистісних опитувальників, змінюється з часом. Це пояснюється застаріванням вікових статистичних норм, зміною соціальних норм і зразків поведінки, методів навчання і змісту завдань, вимог до професій. Ця обставина зумовлює необхідність періодичного контролю валідності методик.

Вимоги до валідності тестів традиційно формулюються в Стандартах освітнього та психологічного тестування. Найістотніших змін зазнало останнє видання Стандартів (1999), і на цьому слід зупинитися докладніше. Валідність розглядається як унітарна характеристика тесту. При цьому виокремлюються джерела для доведення (або підтвердження) різних її аспектів, але це вже не різні види валідності. До них належать такі.

1. Докази валідності, що ґрунтуються на змісті тесту (evidence based on test content). Важливі свідчення валідності можна отримати на основі аналізу співвідношення змісту тесту і конструкту, який цей тест має вимірювати.

2. Докази валідності, що ґрунтуються на процесі відповідей (evidence based on response process). Теоретичні та емпіричні дослідження процесу відповідей, які дають обстежувані, можуть багато сказати про валідність. Наприклад, якщо тест призначено для оцінювання математичних здібностей, необхідно знати, чи справді тестовані розв'язують запропоновані їм завдання, чи просто дотримуються певного стандартного алгоритму. Або інший випадок — відповіді на запитання опитувальника, який використовують для того, щоб оцінити рівень інтроверсії або екстраверсії, не повинні формуватися під впливом установки (див. Установки на відповідь). Опитування тестованих щодо їхніх стратегій виконання роботи або відповідей на запитання може дати відомості, які збагачують наявне визначення конструкту.

3. Докази валідності, що ґрунтуються на внутрішній структурі тесту (evidence based on internal structure). Вивчення внутрішньої структури тесту може вказувати на ступінь, у якому відношення між завданнями тесту і вимірюваним явищем відповідають конструкту, на якому ґрунтується інтерпретація тесту.

4. Докази валідності, що ґрунтуються на відношеннях до інших змінних (evidence based on relations to other variables). Вивчення відношень результатів тесту до змінних, які є зовнішніми щодо нього, забезпечує отримання важливих відомостей для судження про валідність. Зазвичай виокремлюють конвергентні та дискримінативні докази. Відношення між даними тесту та іншими вимірювачами того самого (або близького) конструкту використовують, щоб оцінити схожі конструкти за допомогою конвергентних доказів, тоді як відношення між даними тесту та вимірювачами інших конструктів забезпечують дискримінативні докази. Наприклад, у межах деяких теоретичних передумов очікується, що дані за тестом читання і розуміння повинні мати високу кореляцію (конвергентний доказ) з даними за іншими тестами читання і розуміння. Водночас можна очікувати, що дані за цим тестом не матимуть значущих кореляцій (дискримінативний доказ) з результатами вимірювання інших навичок, наприклад логічного міркування. Докази взаємозв'язку з іншими змінними можуть охоплювати експериментальні та кореляційні дані. Наприклад, можна вивчати, чи змінюються результати тесту тривожності після проведення відповідної терапії або як відрізняються дані тесту академічної успішності в підготовленої до тестування і не готової до нього групи. Історично для оцінювання взаємозв'язку критеріїв тесту сформувалися два способи, які зазвичай називають прогностичним і паралельним. Прогностичний спосіб указує, наскільки точно тест може передбачати дані певного критерію, які можуть бути отримані пізніше. За допомогою паралельного способу прогностичну і поточну інформацію отримують одночасно.

5. Докази валідності, що ґрунтуються на наслідках тестування (evidence based on consequences of testing). На цей бік доведення валідності увагу було звернено порівняно недавно. Однак тут важливо розрізняти докази, які безпосередньо пов'язані з валідністю, і ті, що стосуються соціальної сфери. Ці відмінності стають особливо важливими в тих випадках, коли можливі різні наслідки використання тесту для різних досліджуваних груп.

Див. також: Тестова компетентність, Етичні норми психодіагностики, Етичні стандарти психологів.