Піктограма

Піктограма (від лат. pictus — намальований, грец. grapho — пишу) — методика дослідження особливостей мислення, опосередкованої пам'яті, афективно-особистісної сфери. Як прийом експериментально-психологічного дослідження піктограму було запропоновано на початку 30-х рр. XX ст.

Зазвичай досліджуваному пропонують для запам'ятовування певну кількість слів або виразів, при цьому для кожного з них потрібно намалювати будь-яке зображення чи знак, тобто піктографічно записати низку понять. Як стимули використовують поняття різного ступеня узагальненості, і переважно такі, пряме зображення яких утруднене або неможливе (напр., «веселе свято», «теплий вітер», «обман», «справедливість» тощо).

Особливістю інструкції є орієнтування досліджуваного на дослідження лише особливостей пам'яті, а також заборона використовувати будь-які літерні позначення. Після виконання малюнків досліджуваний має назвати відповідні їм поняття або вирази. Одним з найважливіших елементів дослідження є бесіда, що дає змогу розкрити сенс символів, які продукує досліджуваний. Час обстеження не регламентується. Якщо під час використання варіанта піктограми за О. М. Леонтьєвим вибір досліджуваного був обмежений 30 зображеннями, що входили до набору карток (при цьому в процесі виконання завдань кількість можливих варіантів зменшувалася), то єдиним чинником, що обмежує вибір образу у варіанті з вільним малюванням, є інтелектуально-асоціативний фонд особистості досліджуваного, його афективні установки. Отже, характер діяльності досліджуваного і можливість інтерпретації малюнка наближають піктограму до проективних методик. Іншою особливістю, що розширює інтерпретативну спрямованість методики піктограми, є та обставина, що опосередковане запам'ятовування відображає як мнестичні, так і інтелектуальні процеси (О. Р. Лурія, 1962). Побудова образу, придатного для запам'ятовування, є наслідком творчої активності мислення, у якому відображається його індивідуальна структура (С. В. Лонгінова, С. Я. Рубінштейн, 1972). Звідси — широкі можливості для дослідження мислення, насамперед процесу узагальнення. (Не випадково перші дослідження із застосуванням піктограми (Г. В. Біренбаум, 1934) були присвячені аналізу особливостей мислення хворих на психічні захворювання, оскільки побудова піктограми пов'язана зі значними розумовими зусиллями і недоступна за інтелектуальної недостатності.) У радянській психології методику використовували в контексті вивчення опосередкованого запам'ятовування в межах культурно-історичної концепції (Л. С. Виготський, 1935). Найпростіший прийом піктографічного дослідження запропонував Л. В. Занков (1935). Досліджуваним пропонували запам'ятати конкретне слово за допомогою певного зображення на картинці шляхом установлення зв'язку між словом і пред'явленим зображенням. Варіант піктограми, запропонований О. М. Леонтьєвим (1930), вимагав складнішої діяльності: вибору картинки для запам'ятовування слова із запропонованого набору. Цей варіант піктограми набув широкого поширення, особливо в клінічних дослідженнях дітей (А. Я. Іванова, Е. С. Мандрусова, 1970; Л. В. Бондарева, 1969; Л. В. Петренко, 1976).

Нині відзначається тенденція розроблення й удосконалення інтерпретативної схеми піктограми, що враховує різноманітні категорії досліджуваних показників і передбачає формалізацію даних. Це розширює можливості методики, яка раніше допускала лише якісну узагальнену інтерпретацію результатів, є основою для стандартизації показників, що наближає піктограму до сучасних психодіагностичних методик. Однією з найповніших схем аналізу даних піктограми є інтерпретативна схема Б. Г. Херсонського (1988). Інтерпретація складається з якісного аналізу кожного образу з подальшою формалізованою оцінкою на основі віднесення до певного типу; оцінки кількісного співвідношення образів різного типу в цьому протоколі; урахування аналітичних чинників, недоступних формалізації (особливі феномени), зокрема графічних особливостей малюнка. Під час якісного аналізу враховуються: тематика малюнка, фактори абстрактності (конкретні образи, метафоричні образи, геометричні, графічні та граматичні символи, індивідуально-значущі образи, формальні образи). Додатково малюнки оцінюються за фактором частоти (стандартні, оригінальні, повторювані) і за фактором адекватності (близькість образу і поняття, ступінь узагальненості, лаконічність зображення). До особливих феноменів, що реєструються, належать асоціації за співзвучністю, надабстрактність символіки, недиференційовані зображення, «шокові» реакції (див. Роршаха тест), використання літерних позначень, стереотипії, висловлювання досліджуваних тощо. Графічні особливості малюнка аналізуються з урахуванням розташування на аркуші паперу, характеру ліній, розміру, натиску тощо. Виокремлюються диференційно-діагностичні критерії оцінювання піктограми, отримані на підставі зіставлення контингентів хворих і здорових осіб. Є норми, які мають як статистичний, так і описовий характер. Конструктну валідність стандартизованої форми піктограми аналізували на основі зіставлення отриманих даних з тестом Роршаха, малюнковими проективними тестами, зокрема тестом «Будинок — дерево — людина», тестом візуальної ретенції Бентона, вербальними методиками дослідження мислення.

Критеріальну валідність (поточну) визначали зіставленням результатів хворих з різними психічними захворюваннями і здорових. Піктограма належить до найширше вживаних методик вивчення пізнавальної сфери й особистості у вітчизняній клінічній психодіагностиці.