Тести спеціальних здібностей

Тести спеціальних здібностей — група психодіагностичних методик, призначених для вимірювання рівня розвитку окремих аспектів інтелекту і психомоторних функцій, що переважно забезпечують ефективність у конкретних, досить вузьких галузях діяльності. У цьому відмінність тестів спеціальних здібностей від тестів інтелекту, спрямованих на вимірювання загального рівня інтелектуального розвитку і валідизованих щодо найширших сфер діяльності. Валідизація тестів спеціальних здібностей здійснюється щодо конкретних галузей діяльності, і цим вони близькі до тестів досягнень.

Розроблення тестів спеціальних здібностей за кордоном було пов'язане насамперед із необхідністю розв'язання практичних завдань у галузі профвідбору та профорієнтації. Так, вимірювання здібностей до конкретних видів діяльності доповнювало дані, отримані за допомогою тестів інтелекту. Значного прогресу в галузі вимірювання спеціальних здібностей було досягнуто завдяки широкому застосуванню факторного аналізу, що дав змогу точніше їх визначити і класифікувати. У зарубіжних психодіагностичних дослідженнях зазвичай розрізняють такі групи здібностей: сенсорні, моторні, технічні (механічні) і професіоналізовані (лічильні, музичні, швидкості читання і розуміння прочитаного та ін.). Відповідно здійснюється і розроблення тестів спеціальних здібностей. Найбільшого поширення за кордоном набули комплексні батареї здібностей (див. Загальних здібностей батарея тестів).

У СРСР тести спеціальних здібностей широко використовувалися в 20–30-ті рр. для профвідбору, розстановки кадрів, у профорієнтаційній роботі. Потім, аж до 60-х рр., дослідження в цьому напрямі були поодинокими. Радянські психологи досягли певних успіхів у вивченні музичних, математичних, психомоторних та інших спеціальних здібностей (В. А. Крутецький, 1968; Н. С. Лейтес, 1960; Б. М. Теплов, 1961; Б. В. Кулагін, 1984 та ін.).