Семантичний диференціал

Семантичний диференціал (грец. semantikos — той, що позначає, і лат. differentia — різниця) — метод кількісного і якісного індексування значень при вимірюванні емоційного ставлення індивіда до об'єктів, при аналізі соціальних установок, ціннісних орієнтацій, суб'єктивно-особистісного сенсу, відмінностей аспектів самооцінки тощо. Техніка семантичного диференціала, розроблена Ч. Осгудом (1957), призначалася для вимірювання відмінностей в інтерпретації понять досліджуваними. При цьому малося на увазі те унікальне значення, якого ця особа, предмет, явище тощо набули для обстежуваного індивіда внаслідок його життєвого досвіду.

Суть методики семантичного диференціала зводиться до такої процедури. Досліджуваний об'єкт (стимул), яким може бути слово, поняття, символ у вербальній або невербальній формі (рис. 73), оцінюють шляхом співвіднесення з однією з фіксованих точок шкали, заданої полярними за значенням ознаками (найчастіше вираженими прикметниками). Простір шкали між протилежними значеннями сприймається досліджуваним як неперервний континуум градацій вираженості значень, що переходить від середньої нульової точки до різного ступеня однієї або протилежної їй ознаки. Семантичний диференціал є, отже, комбінацією методу контрольованих асоціацій і процедури шкалювання. Якщо одне з двох протилежних значень ознаки позначити як x, а друге — як y, то 7 поділок на шкалі (у напрямку зліва направо) можуть бути інтерпретовані як:

• −3 — дуже виражене x;
• −2 — виражене x;
• −1 — трохи помітне x;
• 0 — ні x, ні y (або x і y однаковою мірою);
• 1 — трохи помітне y;
• 2 — виражене y;
• 3 — дуже виражене y (див. рис. 73).

• 1 — тупий; 2 — гострий;
• 3 — угору; 4 — униз;
• 5 — товстий; 6 — тонкий;
• 7 — розмитий; 8 — чіткий;
• 9 — великий; 10 — маленький;
• 11 — вертикальний; 12 — горизонтальний;
• 13 — темний; 14 — світлий;
• 15 — округлий; 16 — кутастий;
• 17 — близько; 18 — далеко;
• 19 — гомогенний; 20 — гетерогенний;
• 21 — ламаний; 22 — прямий;
• 23 — розпорошений; 24 — концентрований.

Оцінка значення поняття на шкалі семантичного диференціала дає змогу помістити його в точку семантичного простору (СП). Положення точки характеризується двома основними показниками: спрямованістю від початку координат — нейтральної позиції шкали (якісна характеристика, поляризація ознаки); віддаленістю від початку координат (кількісна характеристика, інтенсивність). Що довший вектор віддаленості точки СП від нейтральної позиції, то інтенсивніша реакція і то значущіше для досліджуваного оцінюване поняття.

Отримані на підставі процедури семантичного диференціала кількісні дані зображуються у вигляді семантичного профілю досліджуваного поняття (стимулу) — ламаної лінії, що з'єднує позначені досліджуваними точки на шкалах. Комплекс семантичного профілю характеризує оцінюване поняття (рис. 74).

Точність відображення стимулу залежить від кількості заданих осей СП. Проте на практиці для визначення СП достатньо знати його основні виміри. Для визначення мінімальної кількості вимірів (шкал) СП об'єкта використовується Факторний аналіз. Зазвичай виокремлюються 7–8 факторів, що відповідають основним вимірам СП. Такі фактори можуть виражатися однією шкалою або групою шкал, що корелюють з досліджуваним фактором. Ч. Осгудом і співроб. було запропоновано трифакторну модель семантичного диференціала. В її основу покладено фактори, що пояснюють від 50 до 65% дисперсії оцінок. До першого фактора («фактор оцінки»; 33–38% загальної мінливості оцінок) входять шкали типу «хороший — поганий», «приємний — неприємний», «гарний — потворний» тощо. Другий фактор («фактор сили»; 7–16% дисперсії) становлять шкали типу «сильний — слабкий», «великий — малий». Третій фактор («фактор активності»; 6–11% дисперсії оцінок) містить шкали типу «швидкий — повільний», «активний — пасивний» тощо. Значення поняття для кожного досліджуваного визначається операційно — як сукупність факторних оцінок, з урахуванням яких значення понять для конкретного досліджуваного можна виразити так: «життя» (+3; +3; +3); «смерть» (−3; +1; −3); «любов» (+2; +2; +2). З цих даних можна, напр., зробити висновок, що індивідуальне значення поняття «любов» для цього досліджуваного ближче за значенням до «життя», ніж до «смерті», тобто можна отримати уявлення про суб'єктивне сприйняття подібності або відмінності між об'єктами. Ступінь такої подібності або відмінності можна подати кількісно, виходячи з моделі СП, за семантичною відстанню між відповідними точками об'єктів у СП:

D(x, y) = √Σ(xᵢ − yᵢ)²,

де D(x, y) — семантична відстань між об'єктами x і y; xᵢ − yᵢ — різниця між координатами двох точок, що репрезентують значення об'єктів X і Y за i-м фактором. Наведена формула використовується для:

• визначення D між значеннями різних понять в однієї особи або групи;
• визначення D одного поняття для кількох досліджуваних або груп;
• визначення динаміки D в одного досліджуваного (або групи) з урахуванням чинників часу й обставин (напр. значення «Я» до і після лікування).

Крім аналізу особливостей психосемантики і ставлення до різних об'єктів і явищ, семантичний диференціал дає змогу проводити дослідження самооцінки. Є кілька способів отримання самооцінки за допомогою семантичного диференціала: 1) оцінювання поняття «Я» (або конкретніше «моє справжнє Я»); 2) разом з поняттям «Я» оцінювання низки понять, що репрезентують різні характеристики особистості (напр. «товариськість», «активність», «рівень культури» тощо), з подальшим визначенням D між поняттями «Я» та особистісними особливостями; 3) поряд зі «справжнім Я» оцінювання свідомо полярних понять: «моє ідеальне Я» і «я, яким я найбільше собі не подобаюся».

Останній спосіб цікавий тим, що дає змогу визначити не лише самооцінку, а й ступінь задоволеності собою. Оцінити цей показник можна шляхом обчислення відношення між D₁ («погане Я» — «справжнє Я») і D₂ («погане Я» — «ідеальне Я»). Зі зростанням самозадоволеності D₁ наближається до D₂.

Аналіз індивідуального СП, самооцінки та інших показників за допомогою методу семантичного диференціала в низці аспектів вигідніший, ніж проста шкальована оцінка конкретних альтернативних характеристик (напр. за допомогою методики «полярних профілів»). Поряд з можливістю застосування складного, спеціально розробленого апарату семантичного аналізу, застосування факторних шкал семантичного диференціала виступає і як непрямий, опосередкований спосіб отримання оцінок, нерідко — висловлювання в «метафоричній» формі, суб'єктивно легшій і розкутішій, ніж відповідь «напряму». Є низка можливостей для дослідження «прихованої» структури індивідуальних значень, оцінок, ставлень. Сукупність шкал для характеристики об'єкта дає змогу вводити додаткові «маскувальні» осі для отримання інформації про потенційно болісні або інтимні сторони самооцінки досліджуваного.

Залежність конфігурації індивідуального особистісного семантичного простору від позиції спостерігача, особистісних особливостей самого суб'єкта наближає метод семантичного диференціала до проективного підходу в дослідженні особистості (див. Проективні методики).

Характеристика індивідуального ставлення до об'єкта за допомогою основних оцінних факторів, семантичних відстаней між значеннями об'єктів, аналізу «понятійної структури» досліджуваного знаходить широке застосування в психології. Широкі можливості застосування семантичного диференціала розкриваються в клінічній психодіагностиці. Очевидно, у разі внутрішніх конфліктів, при фрустрації (див. Розенцвейга малюнкової фрустрації методика), підвищеній тривожності (див. Проявів тривожності шкала) значення певних понять істотно відхиляються від звичайних. Зміна для досліджуваного значень таких понять, як, напр., «я», «лікар», «здоров'я», «лікування», «майбутнє» тощо, може слугувати критерієм динаміки стану, перебігу лікування тощо. Різні характеристики СП можуть виявитися симптоматичними для низки психічних розладів.

Методика семантичного диференціала дає змогу отримати цінну інформацію про оцінювання досліджуваним своїх близьких, спрямованість і особливості міжособистісного спілкування, ідентифікацію себе з оточенням (напр. за показниками відстаней у СП досліджуваного між поняттям «Я» і поняттями, що репрезентують найближче оточення, широкі соціальні контакти). Семантичний диференціал придатний для аналізу значень, оцінок, контактності під час добору осіб, тісно пов'язаних процесом професійної діяльності, під час дослідження подружніх пар тощо.

Метод семантичного диференціала може застосовуватися в поєднанні з проективними методиками. Переваги такого комплексу виявляються в:

• зменшенні суб'єктивності оцінювання та інтерпретації даних проективного тесту під час оцінювання їх експериментатором;
• можливості квантифікації даних проективного тесту;
• застосуванні широкого кола проективних методик в умовах групового обстеження;
• застосовності тестів до осіб з порушеннями мовлення;
• можливості строгого оцінювання валідності проективних тестів.

Отже, семантичний диференціал у психологічній діагностиці виступає як допоміжний методичний прийом аналізу індивідуального і групового розуміння змісту понять, емоційних ставлень, установок тощо. На його базі можуть будуватися різні психодіагностичні методики.