Світу тест

Світу тест (World Test) — проективна методика дослідження особистості. Історія тесту світу сягає досліджень Е. Еріксона (1938), а поштовхом до його створення став твір Г. Веллса «Ігри на підлозі» (див. Село).

Перший варіант тесту запропонувала М. Ловенфельд (1939). Найвагоміший внесок у розвиток тесту світу як проективної методики зробили Г. Болгар і Л. Фішер, які 1947 р. опублікували статтю під назвою «Проекція особистості в тесті Світу». Раніше тест використовувався переважно в психоаналітично орієнтованій психотерапії. Тест призначений для обстеження як дітей, так і дорослих. Стимульний матеріал тесту світу складається з 232 моделей предметів, розподілених у різній пропорції за 15 категоріями (будинки, дерева, дикі та свійські тварини, літаки, люди у формі та у звичайному одязі тощо). Моделі невеликі за розміром, виготовлені з дерева або металу й мають яскраве забарвлення. Обстежуваний на власний розсуд створює з цих предметів те, що автори назвали «малим світом». Час не обмежується.

Основою для інтерпретації є врахування: предметів, які обирають першими; кількості використаних предметів за категоріями; простору, зайнятого конструкцією; форми конструкції, а також особливостей, що виявляються в поведінці обстежуваного. Спираючись на дослідження різних клінічних груп, автори створили гіпотетичну «нормальну конструкцію» та визначили відхилення від неї. Було виокремлено основні підходи до конструювання «світу»: практичний, логічний, соціальний, вітальний і естетичний. Оцінювалася їхня реалістичність. Порівняння інтерпретацій з біографічними даними обстежуваних свідчить про високу валідність тесту світу. У зарубіжних дослідженнях зазначається, що тест світу дає змогу успішно диференціювати різні клінічні групи. Ш. Бюлер і М. Мансон (1956) запропонували варіант тесту світу, в якому кілька картин наклеюють на аркуші великого формату, щоб обстежуваний міг намалювати на них потрібні йому об'єкти.

У Росії є досвід використання тесту світу для вивчення особистості дитини, а також з метою психотерапії (Р. А. Харитонов і Л. М. Хрипкова, 1976).