Цунга самооцінювання депресії шкала

Цунга самооцінювання депресії шкала (Zung Self-Rating Depression Scale) належить до опитувальників станів і настроїв, призначена для вимірювання депресії. Розроблена Цунгом 1965 р. Зміст шкали майже повністю збігається з шкалою оцінювання депресії Гамільтона. Складається з 20 завдань. Обстежуваним пропонують твердження, кожне з яких треба оцінити з погляду частоти («Незначна частина часу», «Іноді», «Значна частина часу», «Більша частина часу»).

Напр.:

1. Я відчуваю зневіру, нудьгу і смуток.

2. Найкраще я почуваюся вранці.

7. Я помітив, що втрачаю вагу.

15. Я дратівливіший, ніж зазвичай.

19. Я відчуваю, що іншим буде краще, якщо я помру.

Загальний показник може коливатися від 20 до 80.

Цунг (1986) зазначав, що надійність по внутрішній узгодженості, розрахована за допомогою коефіцієнта альфа, — 0,92. Найт, Ваал-Меннінг і Спірс (Knight, Waal-Manning, Spears, 1983) повідомляли, що цей показник становив 0,79. Валідність вивчали на основі кореляцій: зі шкалою депресії Міннесотського багатоаспектного особистісного опитувальника — від 0,59 до 0,64 (Zung, 1967; Zung, Richards, Short, 1965); з опитувальником депресії Бека — від 0,73 до 0,77 (Davies, Burrows, Poynton, 1975; Griffin, Kogut, 1988); зі шкалою оцінювання депресії Гамільтона — від 0,62 до 0,80 (Davies та ін., 1975; Brown, Zung, 1972; Biggs, Wylie, Ziegler, 1978).

Вивчення валідності показало, що:

а) отримані результати різняться в групах депресивних стаціонарних хворих, стаціонарних хворих з діагнозами інших розладів і здорових (Zung, 1965);

б) шкала диференціює групу амбулаторних хворих з діагнозом депресії від трьох груп з іншими діагнозами (тривога, розлади особистості) (Zung, 1967);

в) результати хворих з діагнозом депресії відрізняються від результатів тих, кому було поставлено діагноз тривожності (Bramley та ін., 1988).

Однак в одному з досліджень шкала не диференціювала групи стаціонарних і амбулаторних депресивних хворих (Carroll, Fielding, Blashki, 1973). Нарешті, Цунг (1965) виявив, що показники в депресивних стаціонарних хворих значно зменшилися протягом курсу лікування.

Згідно з нормативними даними (див. Норми тестові) показник 50 і вище свідчить про депресію. Цунг (1986) повідомляв, що звичайні люди віком від 20 до 64 років отримували при тестуванні в середньому 39 балів (стандартне відхилення не наводилося), тоді як старші та молодші люди мали тенденцію демонструвати вищі показники. Американські пацієнти з депресивними розладами — у середньому 64 бали, σ = 12; середні показники для вибірок депресивних хворих в Австрії, колишній Чехословаччині, Англії, Німеччині, Індії, Японії, Кореї, Нідерландах і Швеції коливаються від 56 до 70 (σ від 6 до 24).

Шкалу визнано (Berndt, 1990) однією з найчастіше використовуваних. Широко застосовується в колишній Чехословаччині, Німеччині, Індії, Японії, Кореї, Нідерландах і Швеції (Zung, 1986). Відомі іспанська (Ramos-Brieva, Lafuente-Lopez, Montejo-Iglesias, Moreno-Sarmiento, 1991) та італійська (d'Amato, 1988) версії. На час видання (2007) відомостей про використання в Україні не було.

Див. також: Бека депресії опитувальник, Беч—Рафаельсена меланхолії шкала, Гамільтона депресії оцінювання шкала, Маніакального стану оцінювання шкала, Центру епідеміологічних досліджень — депресії шкала.