Норми тестові

Норми тестові — кількісні та (або) якісні критерії оцінювання результатів тесту, що дають змогу визначити рівень досягнень або ступінь вираженості психологічних властивостей, які є об'єктами вимірювання.

Такими критеріями слугують статистичні показники вибірки стандартизації, а також різні ознаки-симптоми, що свідчать про той чи інший рівень вираженості діагностованих якостей. У психологічній діагностиці найпоширеніші кількісні тестові норми, отримані на підставі визначення середніх величин x̄ і дисперсії у вибірці стандартизації (див. Міри центральної тенденції, Міри мінливості). Розраховані для нормативної вибірки середнє x̄ і дисперсія є основою для розроблення шкальних оцінок тесту. Кількісні тестові норми, упорядковані в шкали на основі процедур z-перетворення (див. Нормальний розподіл, Стандартизація), містяться в спеціальних таблицях, що додаються до посібників з проведення тестування. У такому вигляді тестові норми дають змогу встановити відносне місце кожного конкретного результату порівняно з вибірковими даними, вираженими в частках дисперсії. Такі кількісні тестові норми найтиповіші для тестів інтелекту, особистісних опитувальників та ін. У проєктивних техніках через відомі труднощі, що виникають при формалізації первинних оцінок унаслідок складності врахованих діагностичних показників, кількісні тестові норми не такі поширені.

Своєрідною перехідною формою між кількісними і якісними тестовими нормами є критерії оцінювання найраніших тестів інтелекту. Так, у шкалі розумового розвитку Біне — Сімона тестові норми подано у вигляді нормативних завдань, на виконанні чи невиконанні яких ґрунтується встановлення розумового віку та коефіцієнта інтелекту. Якісними тестовими нормами можуть бути стандартизовані набори кваліфікаційних вимог до досліджуваного, аналогічні шкалам розумового розвитку, або спеціально розроблені для певного тесту комплекси діагностичних ознак. Прикладом останніх може слугувати умовна шкала визначення рівня алкоголізації: - 0-й рівень — повна утримність від алкоголю; відсутність досвіду вживання. - 1-й рівень — епізодичне вживання; неприємні спогади про вживання алкоголю. - 2-й рівень — систематичне вживання; задоволення від вживання; включення невеликих доз до загального раціону харчування. - 3-й рівень — епізоди передозування; виникнення похмілля. - 4-й рівень — виникнення психічної залежності; випадки вживання алкоголю зранку для піднесення настрою. - 5-й рівень — часті випадки похмілля; активний пошук алкоголю; формування фізичної залежності. - 6-й рівень — епізодичні запої; ознаки соціальної (головним чином, сімейної та трудової) дезадаптації; зміни в емоційній і мотиваційній сферах особистості. - 7-й рівень — тривалі запої; стійка залежність від алкоголю; виражені зміни особистості за алкогольним типом; глибока соціальна дезадаптація.

Наведені якісні критерії виступають як нормативи, що дають змогу віднести індивіда до тієї чи іншої діагностичної групи. Комплекси критеріїв тестових норм можуть бути впорядковані в нормативні або порядкові шкали (див. Шкали вимірювальні).

Одна й та сама психодіагностична методика може мати кількісні та якісні тестові норми, що взаємодоповнюють і збагачують інтерпретацію результатів. Тестові норми зазвичай розраховують окремо для кожної вікової групи досліджуваних, що є практично обов'язковою умовою для тестів загальних здібностей. Закономірна зміна нормативних показників тут слугує своєрідним критерієм валідності тесту (див. Валідність по віковій диференціації). У методиках, що застосовуються в клінічній психодіагностиці, іноді розробляють різні тестові норми для окремих контингентів хворих (напр., для дітей з відхиленнями в розумовому розвитку і для нормальних). Рідше трапляється диференціація норм залежно від статі, професійних особливостей, рівня освіти тощо. Рестандартизація і визначення норм для нової соціоетнічної популяції є одним з основних і обов'язкових елементів адаптації тесту.

Найскладнішим аспектом визначення тестових норм є добір і комплектування вибірки нормування. Вибірка має відповідати за своїм обсягом призначенню методики (див. Вибірки обсяг). Що більш генералізованою за сферою застосування тесту є методика, то більшою має бути кількість досліджуваних у нормативній вибірці. Велику увагу при цьому слід приділяти забезпеченню репрезентативності вибірки щодо популяції, яку обстежують за допомогою тесту. За однакових обсягів стратифікована (тобто врівноважена за основними критеріями з генеральною сукупністю) вибірка ефективніша, ніж випадкова (рандомізована). Найчастішими критеріями стратифікації є: соціальне становище, регіон проживання, вік, стать, матеріальний та освітній рівень. Низка психодіагностичних методик потребує періодичного (раз на 5–7 років) перегляду норм у зв'язку з їхнім «старінням».