Фактори групові

Фактори групові — фактори, що визначають позитивні кореляції обмежених груп тестів інтелекту, але не є універсальними подібно до фактора G. Ч. Спірмен у своїх працях виходив із припущення про те, що тільки один фактор, який міститься в матриці, корелює між усіма можливими парами тестів. Л. Терстоун (1931) розробив статистичний апарат, що дає змогу визначити мінімальну кількість факторів у матриці, необхідну для пояснення здатності до виконання завдань тестів. Цим було покладено початок розвитку багатофакторного аналізу (див. Факторний аналіз). Згідно з Л. Терстоуном, певні інтелектуальні операції утворюють «групу» з так званим «первинним фактором». Схематично це можна подати так:

На схемі видно, що в тестах 1, 2, 4 і 5 виявлено вплив трьох групових факторів, а в тестах 3 і 6 — двох.

З виокремлених Л. Терстоуном «первинних факторів» найчіткіше визначаються і підтверджуються іншими дослідниками такі: V — словесне розуміння; W — вербальна вправність (швидкість мовлення); N — легкість (швидкість і точність) оперування числовим матеріалом; S — просторова орієнтація; M — асоціативна пам'ять; P — швидкість сприймання; I — індуктивне мислення.

Л. Терстоун спочатку стверджував, що його праці повністю спростовують теорію генерального фактора Ч. Спірмена. Тим самим він доводив, що немає підстав для використання коефіцієнта інтелекту, в основі якого — сумарна оцінка успішності виконання тестів. Інтелект, вважав він, необхідно подавати у вигляді профілю оцінок за первинними факторами. Водночас розбіжності між поглядами цих дослідників (у сенсі технічному, а не теоретичному) не такі великі. Їхня відмінність полягає в тому, що за косокутного обертання фактори вищих порядків являють собою кінцевий результат кількох етапів факторизації, тоді як центроїдна факторизація без обертання демонструє ці фактори як первинний результат аналізу. Ще 1940 р. Р. Кеттелл зазначав, що за допомогою факторів другого порядку можна зблизити погляди англійської та американської шкіл вивчення інтелекту. Л. Терстоун у своїх пізніших працях визнав існування фактора, подібного до фактора G Ч. Спірмена. З іншого боку, Ч. Спірмен погодився з результатами, отриманими Л. Терстоуном, оскільки коефіцієнти кореляції між тестами останнього були переважно позитивними (у середньому 0,35). Однак це був компроміс у галузі техніки, але не теорії. Ч. Спірмен і його послідовники продовжували надавати вирішального значення генеральному фактору. Л. Терстоун займав іншу позицію. Це вплинуло і на розв'язання теоретичних питань, що стосуються природи інтелекту. Дослідження Л. Терстоуна, а за ним і інших психологів, орієнтовані на вивчення групових факторів, сприяли утвердженню концепції, що заперечує загальну основу інтелекту, дробить його на окремі, не пов'язані одна з одною здібності (багатофакторна теорія інтелекту).