Айзенка особистісні опитувальники

Айзенка особистісні опитувальники — серія опитувальників особистісних. Призначені для діагностики нейротизму, екстраверсії—інтроверсії та психотизму. Розроблені Г. Айзенком зі співробітниками. Айзенка особистісні опитувальники є реалізацією типологічного підходу до вивчення особистості. Г. Айзенк у своїх працях неодноразово вказував на те, що його дослідження викликані до життя недосконалістю психіатричних діагнозів. На його думку, традиційну класифікацію психічних захворювань слід замінити системою вимірів, у якій представлено найважливіші характеристики особистості. При цьому психічні розлади є немовби продовженням індивідуальних відмінностей, що спостерігаються в нормальних людей. Вивчення праць К. Юнга, Р. Вудвортса, І. П. Павлова, Е. Кречмера та інших відомих психологів, психіатрів і фізіологів дало змогу припустити існування трьох базисних вимірів особистості: нейротизму, екстра- та інтроверсії і психотизму. Коротко зупинимося на описі цих особистісних вимірів (у тому вигляді, як їх представлено в останніх публікаціях Г. Айзенка).

Нейротизм (або емоційна нестійкість) являє собою континуум від «нормальної афективної стабільності до її вираженої лабільності». Нейротизм не тотожний неврозу, однак в осіб із високими показниками за цією шкалою в несприятливих, напр. стресових, ситуаціях може розвинутися невроз. «Невротична особистість» характеризується неадекватно сильними реакціями щодо стимулів, які їх викликають. Запозичуючи в К. Юнга поняття екстраверсії та інтроверсії, Г. Айзенк наповнює їх іншим змістом. У К. Юнга це типи, що розрізняються спрямованістю лібідо, для Г. Айзенка — комплекси рис, що корелюють між собою (див. також про поняття екстратенсії та інтроверсії в Г. Роршаха — Роршаха тест). Характеризуючи типового екстраверта, Г. Айзенк зазначає його товариськість, широке коло знайомств, імпульсивність, оптимістичність, слабкий контроль над емоціями та почуттями. Навпаки, типовий інтроверт — це спокійна, сором'язлива, інтроспективна людина, яка віддалена від усіх, крім близьких людей. Він планує свої дії заздалегідь, любить порядок в усьому і тримає свої почуття під суворим контролем.

За Г. Айзенком, високі показники за екстраверсією та нейротизмом відповідають психіатричному діагнозу істерії, а високі показники за інтроверсією та нейротизмом — стану тривоги або реактивної депресії. Виміри екстра-, інтроверсії та нейротизму, якими оперує Г. Айзенк, у працях Р. Кеттелла розглядаються як фактори другого порядку (див. «Шістнадцять особистісних факторів» опитувальник).

Психотизм, як і нейротизм, континуальний (норма — психотизм). У разі високих показників за цією шкалою можна говорити про схильність до психічних відхилень. «Психотичну особистість» (не патологічну) Г. Айзенк характеризує як егоцентричну, егоїстичну, безпристрасну, неконтактну. Велику увагу Г. Айзенк у своїх дослідженнях приділяє збиранню експериментальних даних, що підтверджують універсальність запропонованих ним вимірів особистості. Для цього він залучає факторний аналіз результатів численних і різнорідних тестів (методик), за допомогою яких обстежують критеріальні групи. Спочатку на основі комплексу ознак, що диференціюють здорових людей і хворих на невроз, було виділено фактор нейротизму, пізніше — фактор екстра- та інтроверсії, під який Г. Айзенк протягом тривалого часу прагнув підвести фізіологічну основу, використовуючи низку положень теорії І. П. Павлова. Останніми роками аналогічним шляхом обґрунтовується фактор психотизму. Напр., одним із «доказових» експериментів є обстеження груп психотичних хворих, хворих на неврози і здорових осіб за допомогою тестів на гостроту зору, здатність упізнавання «зашумлених» об'єктів, шкірно-гальванічної реакції тощо. Показано, що ці групи диференціюються за двома факторами — нейротизмом і психотизмом. Залишається незрозумілим, чим керувалися дослідники, складаючи такі набори тестів. Використані показники позбавлені теоретичного обґрунтування, а стосовно нейротизму і психотизму не можуть бути зрозумілі як внутрішні умови, що спричиняють невротичні та психотичні симптоми. І водночас нейротизм і психотизм у разі їхньої вираженості розуміються як «схильність» до відповідних захворювань. Особистісні виміри, запропоновані Г. Айзенком, слід розглядати як певні поведінкові характеристики, значення яких визначається їхнім відношенням до досить широкого кола життєвих ситуацій.

Перший з опитувальників Г. Айзенка — «Модслейський медичний опитувальник» (Maudsley Medical Questionnaire, або MMQ, від назви клініки, в якій його було створено) — був запропонований 1947 р. Він призначений для діагностики нейротизму і складається з 40 тверджень, з якими обстежуваному пропонують погодитися («так») або не погодитися («ні»). Напр.:

• Час від часу в мене трапляються запаморочення.
• Непокоюся про своє здоров'я.

Твердження були відібрані з уже відомих на той час опитувальників, при цьому автор спирався на клінічні описи невротичних розладів.

MMQ стандартизувався на матеріалі обстеження двох груп: «невротиків» (1000 осіб) і «нормальних» (1000 осіб). Середня кількість відповідей, що збігаються з «ключем», у здорових осіб становила 9,98, а в невротиків — 20,01. Детальний аналіз відповідей, отриманих за кожним твердженням MMQ (з урахуванням відмінностей у психіатричних діагнозах), показав, що за допомогою опитувальника можуть бути диференційовані два типи невротичних розладів: істеричні та дистимічні. Виходячи з цих результатів, Г. Айзенк припустив, що відповіді на твердження MMQ дають змогу зробити висновок і про позицію обстежуваного на шкалі іншого виміру особистості, постульованого цим дослідником, — екстраверсії—інтроверсії. Цим було розпочато роботу з конструювання нового особистісного опитувальника. MMQ у психодіагностичних дослідженнях застосування не знайшов.

Слідом за MMQ було запропоновано «Модслейський особистісний опитувальник» (Maudsley Personality Inventory, або MPI), опублікований 1956 р. Він призначений для діагностики нейротизму та екстраверсії—інтроверсії. MPI складається з 48 запитань (по 24 на кожен вимір), на які обстежуваний має відповісти «так» або «ні». Передбачено випадок, коли обстежуваному важко відповісти («?»). За відповідь, що збігається з «ключем», дається 2 бали, а за «?» — 1 бал. MPI розроблявся відповідно до теоретичних уявлень Г. Айзенка про екстраверсію—інтроверсію та нейротизм і з урахуванням даних, отриманих за допомогою першого опитувальника. Наведемо приклади запитань за шкалою екстраверсії—інтроверсії:

• Чи схильні Ви діяти швидко, рішуче?
• Чи вважають Вас людиною жвавою, товариською?

Підставою для розроблення MPI стали дані про те, що шкали ратимії (безтурботності) та циклоїдної емоційності опитувальника Гілфорда—Мартіна (один з опитувальників, розроблених Дж. Гілфордом зі співробітниками) диференціюють невротиків відповідно до теоретичних припущень Г. Айзенка. Хворі на істерію за шкалою ратимії отримували більшу кількість балів, ніж особи, які страждають на реактивну депресію та нав'язливі стани. У вивчених клінічних групах кількість балів за шкалою циклоїдної емоційності також була більшою, ніж у здорових. На цій основі Г. Айзенк розпочав створення MPI.

Попередні дослідження було проведено з використанням переліку з 261 запитання, запозиченого з різних опитувальників. За результатами, отриманими за шкалою ратимії та циклоїдної емоційності, було виділено (окремо серед чоловіків і жінок) дві групи. Потім провели поділ на групи з високими і низькими показниками. Використовуючи критерій χ², здійснили аналіз відповідей на кожне запитання. У підсумку отримали дві групи запитань, відповіді на які найбільше різнилися. На їхній основі побудували дві шкали — екстраверсії—інтроверсії та нейротизму — по 24 запитання в кожній. За допомогою встановлених раніше «ключів» порівняли результати вихідних груп. Для окремих запитань було розраховано коефіцієнти інтеркореляції, які потім піддали факторному аналізу. Два виділені фактори відповідали первісно припущеним — екстраверсії—інтроверсії та нейротизму.

Коефіцієнт надійності MPI, визначений шляхом розщеплення, для шкали нейротизму становив 0,85–0,90, для шкали екстраверсії—інтроверсії — 0,75–0,85, коефіцієнти надійності ретестової — 0,83 і 0,81 відповідно. Валідність обох шкал MPI встановлювали способами, які багато дослідників визнали методично неспроможними, тому вона не доведена. Виявлено кореляцію між шкалами екстраверсії—інтроверсії та нейротизму з коефіцієнтом 0,15–0,40, що суперечить вихідному положенню Г. Айзенка про незалежність цих вимірів особистості. Розроблено скорочений варіант MPI з 12 запитань. Коефіцієнти кореляції з повним опитувальником становлять за шкалою нейротизму 0,86, за шкалою екстраверсії—інтроверсії — 0,87.

Практичне використання MPI показало значні розбіжності між отримуваними даними і теоретичними передбаченнями автора (особливо в клінічних групах). Г. Айзенк не зміг переконливо спростувати висловлені в багатьох зарубіжних працях зауваження, однак, попри критику, MPI тривалий час застосовували в зарубіжних психодіагностичних дослідженнях. На час видання (2007) відомостей про використання в Україні не було.

На основі подальших досліджень Г. Айзенка і співробітників, спрямованих на аналіз складових екстраверсії—інтроверсії та нейротизму як базисних особистісних вимірів, було запропоновано новий опитувальник, що дістав назву «Айзенка особистісний опитувальник» (Eysenck Personality Inventory, або EPI). Опублікований 1963 р., складається з 48 запитань, призначених для діагностики екстраверсії—інтроверсії та нейротизму, а також 9 запитань, що становлять «шкалу брехні», за якою визначають наявність в обстежуваного тенденції подати себе в кращому світлі (див. Шкали контрольні).

Відповіді, що збігаються з «ключем», оцінюються в 1 бал (відповіді лише «так» або «ні»). Розроблено дві еквівалентні форми опитувальника — A і B.

Кількість обстежених під час розроблення EPI перевищує 30 000 осіб. Досліджуваних було поділено на групи залежно від проявів діагностованих характеристик. Вивчалися відповіді осіб, яких компетентні експерти віднесли до груп екстравертів чи інтровертів, невротиків чи емоційно врівноважених. На основі отриманих даних визначали дискримінативну здатність кожного запитання (див. Дискримінативність завдань тесту). Під час розроблення EPI було встановлено, що екстраверсія є фактором вищого порядку, і, отже, у запитаннях мають бути більш-менш рівною мірою представлені фактори нижчого порядку. Насамперед ідеться про такі виділені Г. Айзенком компоненти екстраверсії, як «імпульсивність» і «товариськість». Коефіцієнти надійності ретестової EPI для фактора екстраверсії—інтроверсії становлять 0,82–0,85, для фактора нейротизму — 0,81–0,84, коефіцієнт надійності, отриманий методом розщеплення, — 0,74–0,91. У зарубіжних дослідженнях повідомляється про достатню валідність EPI, іноді ці дані заперечуються. У цьому опитувальнику істотно змінилося значення коефіцієнта інтеркореляції між шкалами (від +0,12 до −0,16), що відповідало теоретичним припущенням Г. Айзенка. Айзенком було запропоновано короткий опитувальник для визначення екстраверсії та нейротизму, заснований на EPI, із 6 завдань. Флодерусом (1974) розроблено опитувальник із 9 завдань для вимірювання тих самих показників, також заснований на EPI. Запропоновано скорочений варіант EPI, що складається з 12 запитань. Показники кореляції з повним варіантом за шкалою екстраверсії—інтроверсії — 0,81, нейротизму — 0,79. Створено варіанти EPI для обстеження дітей і підлітків. EPI широко використовується у вітчизняних дослідженнях (І. Н. Гільяшева, 1983; О. Г. Шмельов і В. І. Похилько, 1985).

1969 р. Г. Айзенк і С. Айзенк публікують новий опитувальник під назвою «Айзенка особистісний опитувальник» (Eysenck Personality Questionnaire, або EPQ), який призначений для діагностики нейротизму, екстраверсії—інтроверсії та психотизму. Так само, як і до EPI, до нього включено «шкалу брехні». Опитувальник складається з 90 запитань (за шкалою нейротизму — 23, за шкалою екстраверсії—інтроверсії — 21, за шкалою психотизму — 25, за «шкалою брехні» — 21). Однак зазвичай використовують варіант, що складається з 101 запитання (з них 11 запитань — «буферні», відповіді на які не враховуються). Приклади запитань за шкалою психотизму:

• Чи будете Ви вживати наркотичні препарати, здатні справити непередбачений або небезпечний вплив?
• Чи відчуваєте Ви жалість, співчуття до тварини, яка потрапила в пастку?

Вивчення валідності особистісного виміру «психотизм» здійснювалося звичайним для досліджень Г. Айзенка шляхом — пошуком експериментальних корелятів психотизму, порівнянням результатів, отриманих у групах здорових і хворих. Отримані дані суперечливі.

Коефіцієнти надійності ретестової (місячний інтервал) опитувальника в різних групах за шкалою психотизму становлять 0,51–0,86, за шкалою екстраверсії—інтроверсії — 0,80–0,92, за шкалою нейротизму — 0,74–0,92, за «шкалою брехні» — 0,61–0,90. Розроблено варіант опитувальника для обстеження дітей і підлітків (від 7 до 15 років). У багатьох зарубіжних дослідженнях аргументовано доводиться, що введення такого особистісного виміру, як психотизм, не має наукового обґрунтування, експериментальні дані суперечливі, а використання шкали психотизму на практиці може сприяти появі хибних діагностичних орієнтирів.

Перероблений варіант EPQ з'являється 1985 р. (EPQ-R). Айзенками і Барретом (1985) створено коротку форму (EPQ-R-S), у якій чотири виміри визначають за допомогою 12 завдань. Ще один варіант під назвою EPQ-R-A запропонували Френсіс, Браун і Філіпчалк 1992 р. Складається з 24 запитань, по 6 на кожну шкалу. Шкали задовольняють вимоги щодо надійності за внутрішньою узгодженістю (вибірка — 685 студентів з Англії, Канади та Австралії). Так, для шкали екстраверсії — 0,74–0,84, шкали нейротизму — 0,70–0,77 і «шкали брехні» — 0,59–0,65. Однак для шкали психотизму показник незадовільний — 0,33–0,52. Конкурентну валідність було оцінено кореляцією зі шкалами EPQ (від 0,84 до 0,90, а найнижчий показник для шкали психотизму — від 0,44 до 0,52). Французька адаптація EPQ-R-A (Левіс, Френсіс, Шевлін і Форест, 2002) підтвердила чотирифакторну модель опитувальника; також виявлено значущі негативні кореляції між нейротизмом і екстраверсією, психотизмом і «шкалою брехні». Є дані про використання EPQ-R у Росії та Україні. Коротку форму опитувальника, що складається з 28 запитань, запропонували російські психологи (Г. Г. Князєв, О. Р. Слободська, М. В. Сафронова, 2004). Її надійність за внутрішньою узгодженістю залежно від шкали — від 0,40 до 0,70 (найнижчий показник — за шкалою психотизму).