«Завдання — відповідь» залежність

«Завдання — відповідь» залежність — комплексний критерій, що використовується при психометричному аналізі та конструюванні тестів, ураховує ймовірність правильної відповіді на окреме завдання в досліджуваних з різними сумарними показниками за якістю, яку вивчає тест. Критерій описує ймовірність відповіді на дихотомічні завдання (див. Завдання закритого типу).

На рис. 35 наведено деякі гіпотетичні криві залежності «завдання — відповідь» для двох завдань (криві 1 і 2). Припустімо, вимірюваним параметром є інтелект. Досліджувані розподіляються за неперервною (континуальною) шкалою від найнижчого до найвищого показника. Нехай «а», «б», «в» — три точки на шкалі показника інтелекту. Для досліджуваних у точці «а» ймовірність правильної відповіді (P) на завдання 1 становить P = 0,3, для завдання 2 — P = 0,05. У точці «в» ці ймовірності становлять відповідно P = 0,65 і P = 0,8. Для кожного завдання, що входить до тесту, може бути розрахована своя крива.

До основних характеристик, які вона відображає, належать:

1. Трудність завдання. Виражається в тому, наскільки далеко вправо чи вліво зміщена крива, і визначається проекцією точки на осі вимірюваної властивості, що перетинає значення ймовірності P = 0,5 (як видно, завдання 1 і 2 на рис. 35 мають приблизно однакову трудність). При зміщенні проекції вправо трудність зменшується, вліво — збільшується.

2. Дискримінативність завдання. Виражається крутизною кривої. Що більша крутизна, то точніше це завдання виокремлює за досліджуваною рисою серед досліджуваних тих, хто потрапляє в інтервал, що відповідає значенню ймовірності P = 0,5.

За допомогою залежності «завдання — відповідь» можна приблизно оцінити показники досліджуваних для завдань у тих частинах тесту, які ними не виконувалися, виходячи з того, що розташування цих завдань (їхніх кривих) щодо континууму вимірюваної риси відоме. Це означає, що результати досліджуваних у підмножинах завдань дають змогу робити приблизні оцінки для всього тесту, а також що за допомогою зіставлення кривих у тесті можна виокремити еквівалентні підмножини завдань (див. Паралельні форми тесту). Остання властивість особливо важлива для конструювання зіставних варіантів тестів. Індекс трудності, що розраховується на основі моделі залежності «завдання — відповідь», точніший і стабільніший, ніж рівень трудності, визначений у традиційній моделі (за кількістю або часткою досліджуваних, які дали правильну відповідь), оскільки він не залежить від вибірки досліджуваних (див. Трудність завдань тесту). Розглядувана модель найзручніша для визначення дискримінативності завдань тесту.

Спосіб оцінок залежності «завдання — відповідь» особливо важливий для конструювання тестів об'єктивних, а також тестів індивідуально-орієнтованих. Опис статистичних моделей залежності «завдання — відповідь» лежить в основі розроблення особливої моделі психологічного тестування (див. Раша модель).