Установки на відповідь

Установки на відповідь (англ. response sets) — психологічний феномен, що має установчу природу, виникнення якого призводить до зниження достовірності відповідей на завдання опитувальників. Л. Кронбах (1946) визначає його як стилістичну послідовність, що стимулюється формою відповідей на завдання опитувальників (див. Запитань (тверджень) форма). Ступінь прояву установок на відповідь залежить від індивідуально-особистісних особливостей досліджуваного, характеру завдань опитувальника, особливостей мотивації на обстеження і діагностичної ситуації (див. Психодіагностичні ситуації), низки інших чинників.

При застосуванні методик, що реалізують суб'єктивний психодіагностичний підхід (див. Психодіагностичний метод), найчастішим і найпомітнішим є вплив таких установок на відповідь.

1. Установка на згоду (response set of acquiescence). Тенденція досліджуваного погоджуватися з твердженнями або давати на поставлені запитання відповідь «так» незалежно від їх змісту. Найчастіше, згідно з Дж. Гілфордом (1959), ця установка виявляється тоді, коли твердження (запитання) неоднозначні та невизначені. Виявляється ця установка в осіб, що відзначаються конформністю, а також у тих, хто ставиться з підозріливістю до обстеження і (реальних чи уявних) наслідків, пов'язаних із його результатом.

2. Поряд з установкою на згоду можливий і протилежний варіант — установка на заперечення, що виявляється в осіб, які негативно ставляться до дослідження, а також у випадках низької очевидної валідності методики та при використанні великого обсягу завдань у методиці.

3. Установка на соціально схвалювані відповіді (response set of social desirability). Тенденція досліджуваного відповідати на запитання так, щоб виглядати «соціально позитивним». Справжні результати самооцінки підміняються уявленням досліджуваного про «позитивний», або «нормальний», прояв досліджуваної якості особистості чи особливості поведінки (див. Шкали контрольні).

4. Установка на невизначені або середні відповіді (response set of using the uncertain or middle category). Якщо в опитувальнику подано середню категорію відповідей, що відображає нерішучість або непевність (напр.: «не знаю», «не впевнений», «важко відповісти» тощо), то деякі досліджувані схильні вдаватися до такого формулювання відповіді як до безпечного компромісу. Зазвичай це призводить до зниження валідності та штучного завищення надійності опитувальника, оскільки більшість способів аналізу результатів обстеження ґрунтуються на крайніх значеннях відповідей.

5. Установка на «крайні» (розташовані по краях шкали) відповіді (response set of using the extreme response). Може виявлятися при використанні багатоелементної рейтингової шкали (П. Вернон, 1964). Найчастіше відзначається у випадках великої кількості рейтингових категорій відповідей (8 і більше).

Мінімізація впливу установок на відповідь — один із важливих аспектів конструювання надійного і валідного тесту. Під час складання запитань або тверджень опитувальників необхідно дотримуватися основних правил.

1. Вживати всіх можливих заходів до того, щоб досліджуваний не міг проникнути в суть того, що вивчається за допомогою запропонованих йому завдань (див. Тести об'єктивні). У разі виникнення певного уявлення про досліджувану за допомогою методики рису (якість) досліджуваний схильний радше відображати своє власне ставлення до цієї психічної особливості, а не її реальний прояв. Згідно з Дж. Гілфордом (1959), слід прагнути оцінювати ті психологічні особливості досліджуваного, про які він не знає, ставлячи йому запитання про те, що він знає добре. 2. Формулювати зрозумілі та недвозначні запитання. 3. Складати завдання, які відображають конкретні, а не загальні аспекти досліджуваної сфери поведінки. Так, напр., запитання «Чи подобається Вам спорт?» є надто загальним: термін «спорт» у цьому разі невизначений, як і поняття «подобається». Конкретнішим формулюванням буде: «Ви граєте регулярно в якусь спортивну гру?», «Ви займаєтеся оздоровчими тренуваннями?» або «Ви регулярно стежите за грою Вашої улюбленої команди?». На такі запитання відповіді навряд чи будуть сфальсифіковані, також можна очікувати, що ставлення до них не зміниться за порівняно невеликий проміжок часу. Досліджувані даватимуть практично однакові відповіді, коли б їх не тестували. Таким чином, надійність опитувальника буде підвищена. 4. У кожному завданні ставити лише одне запитання. Напр., твердження «вільний час я люблю проводити за книжкою або біля телевізора» слід розділити на два незалежні судження. 5. Уникати слів, що позначають частоту дій. Напр., запитання «Чи часто Вам сняться сни?» позбавлене сенсу. Краще таке формулювання: «Чи сняться Вам сни двічі на тиждень або частіше?» 6. Уникати термінів, що стосуються різних почуттів (див. приклад до правила 3: слово «подобається» замінено на «граєте»). Замість вираження почуттів можна сформулювати завдання в поведінковому аспекті («знаходите задоволення», «віддаєте перевагу», «насолоджуєтеся» тощо). 7. Забезпечити за допомогою інструкції або часового ліміту виконання вимоги давати перші відповіді, що спадають на думку. У тому разі, коли досліджуваний починає замислюватися, сумніватися, з особливою силою можуть виявлятися установки, особливо прагнення відповідати соціально схвалюваній поведінці. 8. Уникати певних варіантів побудови схеми відповідей. Напр., у 5-бальних шкалах досліджуваним «важко» вибрати оцінки «1» і «2» через «шкільне» ставлення до них.

Для корекції впливу установки на згоду (заперечення) може бути використана шкала збалансована. Вона не усуває впливу установки, однак дає змогу відокремити осіб, у яких високий (або низький) результат пов'язаний із дією установки, від досліджуваних із реально високим чи низьким вимірюваним показником. Складність конструювання збалансованих шкал полягає в труднощах добору семантично зважених протилежних суджень (напр., порівняйте значення зовні симетрично протилежних висловлювань: «Я люблю жінок» і «Я не люблю жінок»). Поширеним прийомом контролю за установками на соціально позитивні відповіді є застосування додаткових наборів завдань типу шкали L (див. Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник) або інших шкал контрольних. Іншим прийомом є використання опитувальника разом із методиками, безпосередньо націленими на діагностику вираженості установки на соціально схвалювані відповіді в певній сфері поведінки (див. Опитувальники установок), напр. шкалою соціальної бажаності Кроуна — Марлоу.

Включення до матеріалу опитувальника таких часом значних за обсягом додаткових шкал менш зручне, ніж перевірка основного опитувальника на спеціальній вибірці з метою встановлення кореляції його результату з даними шкал установок. Якщо зв'язок результату перевірюваного опитувальника і шкали установки виявиться великим, то, ймовірно, в цьому разі діє тенденція стимулювання соціально схвалюваних відповідей (опитувальник перенасичений формулюваннями, що мають виражене соціально позитивне чи негативне забарвлення). У тих випадках, коли необхідно досліджувати якість, соціальне забарвлення якої виражене явно, способом зниження впливу установки може стати реалізація своєрідного «проективного» підходу. Пряме запитання про наявність певних аспектів досліджуваної якості можна замінити вивченням ставлення до певних висловлювань. Напр., під час дослідження «жадібності» можна використовувати запитання на зразок: «Чи можете Ви повністю погодитися з приказкою: "Ощадливість краща за багатство"?».

Виявлення схильності психодіагностичних методик до впливу різних установок на відповідь завжди передбачає проведення спеціальних пробних досліджень із використанням окремих вибірок досліджуваних. При цьому бажано встановлювати диференційований вплив установок у різних контингентах досліджуваних.