Глава 3. Психометричні основи психодіагностики: основні етапи конструювання тесту

3.1 Визначення кількості завдань (специфікація тесту)

Перш ніж братися до створення тесту, необхідно чітко знати, для чого він потрібен. Ясна відповідь на це запитання — необхідна умова роботи. Тому першим кроком буде формулювання мети майбутнього тесту. Після цього слід перейти до розроблення специфікації майбутнього тесту. Найзручніше зробити це у вигляді таблиці, у якій по горизонталі розташовуватимуться змістові сфери, які передбачається вимірювати, а по вертикалі — їхні маніфестації, або шляхи, якими змістові сфери можуть проявлятися.

Наприклад, під час конструювання «опитувальника подружнього статусу» Дж. Руст і С. Голомбок (Rust, Golombok, 1988) ґрунтувалися на опитуванні експертів, у ролі яких виступали сімейні терапевти та консультанти, а також на даних, отриманих від клієнтів цих фахівців. Експертів просили назвати ті сфери взаємин між чоловіком і жінкою, які вони вважали найважливішими для гармонійного шлюбу. Інформація від клієнтів дала змогу виявити ті проблемні зони сімейного життя, у які подружжя хотіло б внести зміни. На цій основі було виокремлено такі змістові сфери, як «спільні інтереси і ступінь залежності — незалежності», «вербальна і невербальна комунікації», «довіра й повага» тощо. Ясне розуміння мети майбутнього тесту, природно, полегшує побудову переліку того, що належить вимірювати. Під час специфікації маніфестацій важливо забезпечити виокремлення різних форм їх реалізації. Так, під час конструювання згаданого опитувальника «установки й почуття, що виявляються в стосунках» розглядалися як маніфестації «вербальних і невербальних комунікацій» між подружжям.

З практичних міркувань зазвичай за кожною віссю розробляють від 4 до 7 категорій. Менша кількість категорій часто призводить до створення занадто вузького опитувальника, а більша може зробити обтяжливим процес його конструювання. У підсумку виходить своєрідна решітка, кількість комірок у якій дорівнюватиме кількості запланованих для вивчення параметрів, помноженій на кількість їхніх поведінкових маніфестацій (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Специфікація майбутнього опитувальника

Під час розроблення опитувальників зазвичай вважають, що решітка розміром від 16 до 25 комірок (наприклад, 4 × 4, 4 × 5, 5 × 4 або 5 × 5) ідеальна для тієї довжини тесту, який цілком реально сконструювати, пред’явити й обробити.

Далі необхідно визначити, скільки завдань, наприклад запитань, має бути створено для кожної з комірок. Розв’язуючи це завдання, слід керуватися тим, наскільки важливим видається досліднику вимірювання одного з параметрів порівняно з іншим або іншими. У решітці, наведеній у табл. 3.2 (Rust, Golombok, 1989), припускається, що змістовим сферам, позначеним як A і B, слід приписати вагу 40 %, а C і D — 10 %. Водночас кожній маніфестації A, B, C і D приписують вагу 25 %. Необхідно звернути увагу на те, що загалом відсоткова вага всіх змістових сфер (по горизонталі) і всіх маніфестацій (по вертикалі) має становити 100 %. Такий розподіл відсоткових ваг підкаже, яку частину від усіх завдань слід створити для кожної комірки. Наступний крок полягає в тому, щоб вирішити, яку кількість завдань має бути включено в тест. При цьому необхідно враховувати такі фактори, як розмір решітки й час, передбачуваний для виконання завдань. Добре відомо, що, визначаючи кількість завдань, дослідник стоїть перед дилемою: з одного боку, забезпечення надійності тесту, що вимагає збільшення кількості завдань, а з іншого — мінімізація кількості завдань для ефективної роботи обстежуваного з ними, що передбачає насамперед підтримання концентрації уваги під час обстеження. Так, для досягнення задовільної надійності опитувальника потрібно не менш як 20 завдань, виконання яких зазвичай займає не більше 10 хвилин. Нарешті, важливу роль у визначенні кількості завдань тесту відіграють особливості того контингенту, який передбачається обстежити. Зазвичай у пілотажному дослідженні, яке проводять розробники, кількість завдань попереднього варіанта тесту має бути принаймні на 50 % більшою за кількість тих, які буде включено в остаточну версію.

Сучасна примітка — для членів ВПА і передплатників. Відкрити доступ

Після того як визначено відсоткову вагу кожної з комірок решітки і встановлено загальну кількість завдань для пілотажної версії тесту, неважко підрахувати, скільки завдань має бути розроблено для кожної комірки. Наведена нижче решітка (Rust, Golombok, 1989) містить ту кількість завдань для кожної комірки, яка необхідна для пілотажного дослідження за допомогою опитувальника, що складався з 80 запитань (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Визначення відсоткової ваги змістових сфер, маніфестацій, а також кількості завдань опитувальника

Щоб підрахувати кількість завдань для кожної комірки, загальну кількість завдань, призначених для вимірювання певної властивості особистості, множать на відсоткову вагу її поведінкових проявів. Наприклад, кількість завдань для крайньої лівої комірки решітки становить 25 % від 32 завдань, тобто 8 завдань: 25/100 × 32 = 8. Якщо для комірки не виходить ціле число завдань, його слід округлити.