Тести креативності

Тести креативності (лат. creatio — творення, створення) — група психодіагностичних методик, призначених для вимірювання творчих здібностей особистості. Перші тести креативності з'являються в 50-х рр., і їх розвиток поступово стає одним з основних напрямів у сучасній зарубіжній психодіагностиці. Найпотужнішим стимулом цього розвитку є результати численних досліджень, що вказують на невідповідність між успішністю виконання традиційних тестів інтелекту і творчими здібностями. Здатність продукувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні способи розв'язання проблемних задач була відокремлена від інших здібностей (див. Тести спеціальних здібностей) і названа креативністю. Хоча більшість дослідників погоджуються з включенням до креативності названих характеристик, вони не можуть дійти єдиної думки щодо інших складників цього конструкту, і сьогодні не існує загальноприйнятої теорії, що позначається і на розробленні відповідних діагностичних інструментів.

Здебільшого тести креативності — це тести дивергентного (divergent-production) мислення. Традиційні тести інтелекту не потребують творчого мислення, вони зазвичай оцінюють конвергентне мислення — таке мислення, за якого особистість має знайти одну правильну відповідь на запитання чи проблему. Дивергентне мислення — це такий вид мисленнєвого процесу, коли під час обмірковування виникають нові ідеї та нестандартні розв'язання проблем. Дивергентне мислення — це процес пізнання, що рухається в різних напрямах, іноді традиційних, іноді оригінальних.

У 60-х рр. минулого століття Гілфорд і Торренс створили найвідоміші батареї тестів на дивергентне мислення, що використовуються й нині. Батарея тестів Гілфорда, заснована на його моделі інтелекту (1962), складається з 10 тестів, які оцінюють різні аспекти дивергентного мислення:

• назви історій (оригінальне продукування семантичних одиниць);
• що з цим робити (оригінальне продукування семантичних класів);
• схожі значення (оригінальне продукування семантичних відношень);
• написання речень (оригінальне продукування семантичних систем);
• різновиди людей (оригінальне продукування семантичних висновків);
• що з цього вигадати (оригінальне продукування символічних одиниць);
• різні групи літер (оригінальне продукування символічних класів);
• створення предметів (оригінальне продукування символічних систем);
• сховані літери (оригінальне продукування символічних трансформацій);
• додавання декорацій (оригінальне продукування символічних висновків).

Кожне із завдань обмежене в часі й оцінює гнучкість і оригінальність. Є орієнтовні нормативні дані (див. Норми тестові), отримані на групах дорослих і учнів старших класів. Дослідники, які застосовували ці тести, повідомляють про їхню високу надійність. Дані про валідність ґрунтуються на дослідженнях валідності факторів моделі інтелекту, запропонованої автором.

Тести Торренса (The Torrance Tests of Creative Thinking, TTCT), що є найвідомішими й найпопулярнішими, були створені в руслі концепції дивергентного мислення Гілфорда. Однак Торренс орієнтувався передусім на завдання освіти, стимуляції творчих здібностей учнів, а не на результати факторно-аналітичних досліджень. На думку Торренса, креативність — це не спеціальна, а загальна здатність, яка базується на констеляції загального інтелекту (див. Фактор G), особистісних характеристик і здібностей до продуктивного мислення. Під креативністю розуміється загострене сприймання недоліків, прогалин у знаннях, дисгармоній тощо. При конструюванні своїх тестів Торренс відмовляється від запропонованої Гілфордом ідеї створення монофакторних тестових завдань, кожен субтест його методики оцінює кілька характеристик креативності. Відбір завдань здійснено на основі факторного аналізу. Особливу увагу Торренс приділяв тому, щоб завдання були цікаві для дітей різного віку.

Тести складаються з трьох частин: вербальної батареї (7 субтестів), образної батареї (3 субтести) і звукової батареї (2 субтести). Усі ці субтести призначені для оцінювання виокремлених Гілфордом 4 властивостей, притаманних дивергентному мисленню: швидкість (здатність продукувати велику кількість ідей), гнучкість (здатність застосовувати різноманітні стратегії при розв'язанні проблеми), оригінальність (здатність продукувати незвичайні, нестандартні ідеї) і розробленість (здатність детально розробляти ідеї, що виникли). До цих властивостей Торренс додає ще 3: адекватність, опір замиканню та абстрактність назви. Попри те що природа творчого мислення створює багато проблем у процесі визначення надійності та валідності тестів Торренса, наявні дані задовільні. Так, надійність ретестова коливається від 0,84 до 0,93 для різних показників вербальної батареї і від 0,7 до 0,85 — для образної батареї (Є. Є. Тунік, 1998). Також досить високі показники валідності критеріальної і валідності прогностичної. У пострадянських країнах тести Торренса досить широко використовуються, є дані про стандартизацію тестів (вербальна та образна батареї) на російських вибірках (Є. Є. Тунік, 1998).

Критика тестів креативності здебільшого зводиться до того, що їхня валідність прогностична не доведена. Навпаки, відомо, що за допомогою тестів дивергентного мислення неможливо передбачити творчу поведінку індивідуума в майбутньому. Так, напр., виявилося, що діти з яскраво вираженими творчими здібностями, як правило, не створили нічого визначного в дорослому житті. Утім, останнім часом дедалі частіше лунають заклики не ототожнювати креативність і дивергентне мислення та звертатися до особистості творця (Parkhust, 1999 та ін.).

Виходячи з цього, для вивчення креативності широко залучаються проективні методики, опитувальники особистісні, опитувальники інтересів, автобіографії психологічні. Останнім часом відбувається злиття т. зв. «особистісного» (вплив на креативність особистісних рис і особливостей) і «пізнавального» (вплив на креативність інтелектуальних, пізнавальних особливостей) підходів у вивченні та вимірюванні креативності. Однак результати використання цих тестів суперечливі, їхня валідність не доведена.

У вітчизняних дослідженнях на основі виокремлення одиниці вимірювання творчих здібностей, названої «інтелектуальною ініціативою», розроблено оригінальну методику «креативного поля» (Д. Б. Богоявленська, 1983). Інтелектуальна ініціатива виступає як «клітинка», в якій синтезуються особистісні риси та інтелектуальні особливості. Отримані за допомогою методики «креативного поля» дані тісно корелюють із зовнішнім критерієм, проте через його суб'єктивність необхідне подальше вивчення валідності такого підходу до вимірювання творчих здібностей.