Великої п'ятірки локатор

Великої п'ятірки локатор (The Big Five Locator) — опитувальник особистісний. Створений Дж. Говардом, П. Медіною і Ж. Говард 1996 р. і призначений для експрес-діагностики т. зв. п'яти великих факторів особистості.

Теоретичний фундамент методики — популярна п'ятифакторна модель особистості, яка сформувалася за кордоном на основі багаторічних емпіричних досліджень. Коротко зупинимося на цій моделі, що описує особистість за допомогою п'яти великих факторів: екстраверсії, нейротизму, схильності до згоди, сумлінності та відкритості досвіду. Описуючи фактори, ми дотримуватимемося того їх тлумачення, яке запропонували автори шкали.

Негативна емоційність, нейротизм (neuroticism), виявляється в чутливості індивіда до стресогенних ситуацій. На одному полюсі цього фактора перебувають «реактивні» особистості, що вирізняються легкістю виникнення негативних емоцій. Вони зазнають великої кількості негативних переживань, тривожні, дратівливі, схильні до поганого настрою, схильні все бачити в чорному світлі, також менш задоволені життям, ніж інші люди. Подібна реактивність, сприйнятливість до негативних емоцій створює «особистісне підґрунтя» для таких ролей, як науковець у галузі соціальних наук або працівники, керовані замовником. Однак негативна емоційність може протидіяти високим інтелектуальним і академічним досягненням. На іншому полюсі перебувають індивіди, які мають тенденцію ставитися до життя раціональніше і спокійніше, ніж більшість людей. Такі люди здаються незворушними, їх ніби не хвилюють події, що відбуваються довкола. На цьому полюсі опиняються носії таких соціальних ролей, як авіадиспетчер, пілот, снайпер, керівний працівник тощо.

Між названими полюсами розташований широкий «середній» діапазон ступеня вираженості цього фактора. Люди, які потрапляють у «середину», наділені як емоційною стійкістю, так і реактивністю.

Екстраверсія (extraversion) — фактор, що виявляється в спрямованості на зовнішній або внутрішній світ. Як добре відомо, екстраверти вирізняються товариськістю, активністю, імпульсивністю, пошуком нової потужної зовнішньої стимуляції. Екстраверти схильні до лідерства, фізично й вербально активніші, доброзичливі, веселі, оптимістичні. Екстраверти виконують безліч соціальних ролей у торгівлі, політиці, мистецтві та соціальних науках. Інший полюс фактора представлений інтровертом, для якого характерні тенденція до незалежності, самостійності, індивідуалізм. Для інтроверта найвідповіднішими соціальними функціями є інженерна справа і наука. Між двома описаними полюсами перебуває амбіверт — людина, здатна як до життя в стані ізоляції, так і до активної діяльності в соціумі.

Відкритість досвіду (openness to experience) — фактор, що виявляється у відкритості, сприйнятливості до будь-якого виду знань. Тут присутній інтерес як до внутрішнього світу особистості, так і до того, що відбувається в зовнішньому світі. Відкриті досвіду люди мають широкі інтереси, розвинену фантазію, гнучкий розум, оригінальність і естетичну чутливість, їх приваблює все нове, незвичайне. У найширшому сенсі їх можна назвати дослідниками. Вони відкриті для нових підходів, шляхів розв'язання проблем, вирізняються схильністю до самоаналізу та рефлексії. Такі люди можуть бути ефективними підприємцями, архітекторами, художниками, ученими-теоретиками (як у соціальних, так і в природничих науках). Протилежність цим людям становлять закриті досвіду індивіди. Їх вирізняють обмежені інтереси. Такі особистості сприймаються як пересічні, «зручні», консервативні. Їм найчастіше притаманні такі соціальні ролі, як фінансовий менеджер, виконавець, організатор проєкту, іноді це вчені, але такі, що працюють у вузькій, прикладній галузі науки. У середині континууму розташовуються люди, які можуть з інтересом ставитися до чогось, але вважають постійне «дослідження» себе та навколишньої реальності виснажливим. Вони здатні, подібно до «консерваторів», тривалий час приділяти знайомій роботі. Однак зрештою в них, як і в «дослідників», виникає потреба в новому. Описані полюси фактора — не показник інтелекту, оскільки «дослідник» і «консерватор» отримують однаково добрі результати за традиційними тестами інтелекту. Водночас відкритість новому досвіду може розглядатися як важливий компонент творчого потенціалу.

Схильність до згоди (agreeableness) — міра соціоцентризму (часто кажуть — альтруїзму) як протилежності егоцентризму. На одному кінці цього континууму розташовується «конформіст», схильний підпорядковувати особисті потреби потребам групи, який радше приймає норми групи, ніж наполягає на власних принципах. Гармонійні стосунки з іншими важливіші для «конформіста», ніж обстоювання, наприклад, особистої думки. Цю рису також називають «приємним характером», що виявляється в довірі до людей, доброзичливості, униканні конфліктів. Інший кінець континууму представляє людина, яка «кидає виклик». Вона більше зайнята своїми персональними принципами і потребами, ніж нормами та інтересами групи. Той, хто «кидає виклик», іде за своїм внутрішнім голосом, а не за групою. Він вирізняється схильністю створювати проблеми для інших, певною агресивністю, байдужістю, жорсткістю, ворожістю до інших. Ті, хто «кидає виклик», зазвичай зайняті в рекламі, входять до цивільного та військового керівництва. У середині континууму розташовується «особа, що веде переговори»; така людина здатна переходити від керування ситуацією до покори її вимогам. Ця особистість ніби поєднує в собі дві тенденції. Перша з цих тенденцій у своїх крайніх проявах призводить до залежності та втрати власної індивідуальності. Друга — до самозакоханості, протиставлення себе суспільству, «параноїдності».

Сумлінність (conscientiousness) — фактор, що виражає ступінь свідомого контролю з боку суб'єкта за своєю поведінкою і діяльністю. Один його полюс представлений такими якостями, як високе самовладання, наполегливість, організованість, дисциплінованість, відповідальність, ретельність, точність у роботі, орієнтація на завдання. Усі ці риси сприяють зосередженню індивіда на особистісних і професійних цілях. У результаті виникає тип особистості, яку можна назвати «сфокусованою», або односпрямованою. Зазвичай такий індивід багато працює, спрямований на кар'єру, крайня вираженість — трудоголік. Наявність таких особливостей — підстава для соціальної ролі лідера, програміста. Інший полюс представлений «мінливою» людиною, яка легко відволікається, неорганізована, спонтанна, любить експериментувати, мало зосереджена на меті, часто гедоніст, і загалом вирізняється низьким рівнем цілеспрямованої поведінки. Гнучкий, той, хто легко кидає розпочату справу, він так само легко захоплюється іншими ідеями, справами чи людьми. Він слабко контролює власні імпульси. «Мінливі» не обов'язково працюють менше, ніж «сфокусовані» люди, але їхня активність меншою мірою пов'язана з роботою, спрямована метою. Ця риса сприяє розвитку творчого потенціалу, оскільки індивід, який має її, довше залишається відкритим для різних можливостей мислення і дії, не обираючи раз і назавжди якийсь один шлях. Ці якості — ядро таких соціальних ролей, як дослідники, детективи та консультанти. У середині цього континууму — «збалансований» індивід, що поєднує тенденції сталості та мінливості. Така людина стала б ідеальним посередником між групами, що мають екстремальні значення ступеня вираженості розглядуваного фактора. Адже вона достатньою мірою має як якості для того, щоб «стабілізувати» діяльність «мінливих», не викликаючи в них відчуження, так і здатність уберегти «сфокусованих» від утрати перспективних можливостей.

Для діагностики розглянутих вище факторів пропонувалося чимало особистісних опитувальників. До найпоширеніших належить запропонований Р. Мак-Крее і П. Костою NEO особистісний опитувальник. Автори Великої п'ятірки локатора поставили завдання створити такий діагностичний інструмент, який міг би використовуватися в ситуаціях, що потребують швидкого оцінювання загальної структури особистості.

Методика складається з 25 завдань. Кожне завдання являє собою числову біполярну 5-бальну шкалу, полюси якої задані протилежними за змістом особистісними характеристиками.

Опитувальник не містить інвертованих (зворотних) шкал. Усі шкали прямі, тобто вибір лівого полюса шкали завжди свідчить про вираженість цього фактора, скажімо екстраверсії, у досліджуваного, а вибір правого полюса вказує на наявність протилежної риси — інтроверсії. Відсутність зворотних шкал не дає змоги нейтралізувати вплив на величину тестового бала схильності деяких досліджуваних обирати, по-перше, лише високі або низькі оцінки, по-друге, середні або крайні значення (див. Установки на відповідь). Творці Великої п'ятірки локатора прагнули зробити його максимально простим і зручним у застосуванні. Звідси — відсутність контрольної шкали та інвертованих шкал, що ускладнюють розрахунок підсумкових показників.

Проведена нами (Л. Ф. Бурлачук, Д. К. Корольов, 2000) адаптація тесту здійснювалася у два етапи. Спочатку було здійснено аналіз психометричних характеристик різних варіантів перекладу завдань, що дало змогу обрати остаточний варіант тексту. На другому етапі перевірялися надійність і валідність, з'ясовувався характер зв'язку результатів шкали з даними, отриманими за допомогою опитувальника Айзенка (EPI, форма А, див. докладніше в Айзенка особистісні опитувальники) і Шістнадцяти особистісних факторів опитувальника (форма А), оскільки ці методики мають схожі діагностичні конструкти. На цьому етапі було розраховано нормативні показники (див. Норми тестові) для обстеженої вибірки. Вибірка складалася зі студентів, які навчалися в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. На попередньому етапі, як уже зазначалося, ми випробували різні варіанти перекладу завдань (було обстежено 200 осіб).

На основному етапі вибірка стандартизації російськомовного варіанта Великої п'ятірки локатора охоплювала 181 досліджуваного (60 чоловіків, 121 жінку, середній вік 18,4 року). Вибірка стандартизації україномовного варіанта налічувала 124 студенти (42 чоловіки, 82 жінки, середній вік — 18,5). До вибірки було включено студентів природничих і гуманітарних факультетів, опитування здійснювалося на добровільних засадах, у груповій формі. Під час адаптації ми прагнули зберегти всі особливості англомовного оригіналу. За допомогою трьох незалежних перекладачів було вироблено тексти українською та російською мовами, які, з одного боку, були максимально подібні до змісту оригіналу, а з іншого — у них використовувалися звичні, поширені в нашій культурі особистісні дескриптори.

У процесі адаптації ми отримали дані щодо трьох аспектів надійності методики: надійності ретестової, надійності паралельних форм і надійності за внутрішньою узгодженістю.

Надійність ретестова, виражена у вигляді коефіцієнта кореляції між двома послідовними тестуваннями з інтервалом 2 тижні, для російськомовної форми становить за фактором нейротизму 0,70; екстраверсії — 0,85; відкритості досвіду — 0,61; схильності до згоди — 0,81; сумлінності — 0,78 (n = 30, p = 0,001). Для україномовної форми ретестова надійність дорівнює відповідно: 0,80; 0,87; 0,67; 0,77 і 0,87 (n = 25, p = 0,01). Ці значення задовольняють наявні психометричні вимоги. Для частини вибірки, що однаково добре володіє російською та українською мовами, різномовні варіанти шкали розглядалися як паралельні форми (обидві форми складаються з однакової кількості завдань, попарно урівняних за структурою і змістом, а результати, отримані з їх допомогою, близькі один до одного). Коефіцієнти кореляції за інтервалу 2 тижні виявилися такими: для фактора нейротизму — 0,70; екстраверсії — 0,87; відкритості досвіду — 0,80; схильності до згоди — 0,54; сумлінності — 0,84 (n = 15, p = 0,01). Під час перевірки за допомогою t-критерію (див. Достовірність відмінності) також не виявлено значущих відмінностей між розподілами тестових показників за обома формами. Не виявлено значущих відмінностей і під час перевірки за допомогою критерію χ². Україномовну і російськомовну форми можна вважати практично тотожними.

Для перевірки внутрішньої узгодженості завдань розраховували коефіцієнт альфа (табл. 4). Усі показники α можна вважати допустимими з погляду вимог до психодіагностичного інструментарію. Зазначимо: коефіцієнти невисокі через малу кількість завдань, що входять до того чи іншого фактора в шкалах. Напр., коефіцієнт альфа для фактора «відкритість досвіду» україномовної версії дорівнює 0,41. Якщо припустити, що кількість завдань за цим фактором дорівнювала б 20, то за тієї самої тісноти зв'язків між завданнями цей показник міг би дорівнювати 0,74. Отже, усе викладене вище свідчить про задовільну надійність шкали. Знаючи показники надійності та стандартні відхилення, неважко розрахувати стандартну похибку вимірювання за кожним фактором.

Таблиця 4. Коефіцієнти α для шкал Великої п'ятірки локатора

Вивчаючи валідність, відповіді досліджуваних факторизували (див. Факторний аналіз) методом головних компонент із подальшим варімакс-обертанням. На попередньому етапі та під час стандартизації остаточних російськомовної та україномовної версій Великої п'ятірки локатора, тобто в усіх трьох випадках, ми отримали п'ятифакторну структуру, за змістом збіжну з очікуваною. У російськомовній версії 5 факторів пояснили в сумі 51,3 % загальної дисперсії змінних. Відсоток поясненої дисперсії дорівнював 14,1 %, 12,9 %, 10,6 %, 7,9 %, 5,8 % відповідно для екстраверсії, сумлінності, відкритості досвіду, схильності до згоди та нейротизму. В україномовній версії 5 факторів пояснили в сумі 53,2 % загальної дисперсії змінних. За тієї самої послідовності факторів відсоток поясненої дисперсії дорівнював 16 %, 13 %, 11 %, 7,2 %, 5,7 %.

Ці результати свідчать про стійкість факторної структури шкали. Валідність конструктну також підтверджують результати зіставлення даних з тими, що отримані іншими методиками. Зокрема, виявлено прогнозовану кореляцію (r = 0,45; p = 0,05; n = 30) фактора екстраверсії Великої п'ятірки локатора зі шкалою екстраверсії EPI і фактора сумлінності зі шкалою контрольною EPI (r = 0,39; p = 0,05; n = 30).

Крім цього, як і передбачалося, фактори Великої п'ятірки локатора виявилися пов'язаними з відповідними факторами 16 PF (табл. 5).

Таблиця 5. Кореляції факторів 16 PF і Великої п'ятірки локатора

\* p = 0,05; \*\* p = 0,01; N = 32.

На рис. 9 у вигляді кореляційної плеяди зображено зв'язки між шкалами Великої п'ятірки локатора і 16 PF. Як видно, нейротизм негативно корелює з фактором «C» — емоційною стійкістю. Позитивна кореляція спостерігається з факторами: «I» — м'якістю, схильністю покладатися на інших, залежністю, «L» — підозріливістю, «O» — схильністю до побоювань, «Q4» — напруженістю. Екстраверсія позитивно корелює з такими факторами: «A» — емоційною чуйністю, «H» — сміливістю, «F» — безтурботністю, «E» — домінантністю, «SD» — шкалою соціальної бажаності; негативно — з «Q2» — самодостатністю. Відкритість досвіду позитивно пов'язана з факторами: «C» — емоційною стійкістю, «M» — мрійливістю, «Q1» — радикалізмом. Ця шкала негативно корелює з факторами: «I» — м'якістю, «L» — підозріливістю, «N» — дипломатичністю, «O» — схильністю до побоювань, «Q4» — напруженістю. Сумлінність позитивно пов'язана з факторами: «C» — емоційною стійкістю, «G» — відповідальністю, «SD» — шкалою соціальної бажаності. Виявлено зворотні зв'язки сумлінності з факторами: «I» — м'якістю, «L» — довірливістю, «M» — мрійливістю, «O» — схильністю до побоювань, «Q3» — недисциплінованістю, «Q4» — напруженістю.

*Рис. 9. Зв'язки факторів Великої п'ятірки локатора і 16 PF. F1 — фактор нейротизму, F2 — екстраверсії, F3 — відкритості досвіду, F4 — схильності до згоди, F5 — сумлінності. Літери відповідають загальноприйнятим позначенням факторів 16 PF.*

Виявлені зв'язки загалом вкладаються в наявні теоретичні уявлення. Практично кожен із факторів 16 PF, пов'язаних з факторами Великої п'ятірки локатора, може розглядатися як компонент конструкту, що має більшу загальність. Отримані дані також дають змогу дійти висновку, що установка на соціально бажані відповіді не справляє істотного впливу на показники, які отримують досліджувані за факторами нейротизму, схильності до згоди, відкритості досвіду. Про це свідчить відсутність кореляції цих факторів з контрольними шкалами опитувальників EPI і 16 PF (див. табл. 5). Водночас величина показників за шкалою сумлінності сильно залежить від схильності досліджуваних давати соціально бажані відповіді (табл. 6), що необхідно враховувати під час інтерпретації.

Розподіл «сирих» балів для вибірки загалом, а також для субвибірок чоловіків і жінок перевірявся на нормальність за допомогою критерію Колмогорова—Смирнова. Результати не дають змоги на рівні значущості 0,01 відкинути гіпотезу про нормальність розподілу «сирих» балів за кожним із факторів як у вибірці загалом, так і в кожній із субвибірок. Іншими словами, усі вивчені розподіли нормальні. Перевірка за допомогою критерію χ² не виявила значущих на рівні 0,05 відмінностей у відповідях чоловіків і жінок.

Отже, стало можливим побудувати репрезентативні тестові норми, придатні як для чоловіків, так і для жінок. Для цього ми лінійно перетворили «сирі» бали в z-шкалу (див. Стандартизація), яку потім трансформували в стандартну шкалу із середнім 50 і стандартним відхиленням 10. У табл. 6 зазначено ключі для кожної субшкали Великої п'ятірки локатора. Щоб отримати показники досліджуваного за шкалами Великої п'ятірки локатора, підсумовуємо значення досліджуваного за всіма пунктами, що належать до шкали, віднімаємо від отриманого значення середнє за цією шкалою, ділимо на стандартне відхилення, множимо на 10 і додаємо 50. Середні та стандартні відхилення для всіх шкал наведено в табл. 7 і табл. 8.

Таблиця 6. Ключі до Великої п'ятірки локатора

Таблиця 7. Середні та стандартні відхилення для російськомовної форми Великої п'ятірки локатора

Таблиця 8. Середні та стандартні відхилення для україномовної форми Великої п'ятірки локатора

Проведення опитувальника як в індивідуальній, так і в груповій формі потребує всього 2–3 хв. Коли ми хочемо отримати попереднє уявлення про особистість, ця методика буде цілком задовільним інструментом. Він може застосовуватися, по-перше, у дослідницьких цілях, особливо під час проведення пілотажних досліджень. По-друге, для розв'язання власне психодіагностичних завдань, зокрема на перших етапах дослідження для отримання даних, на підставі яких обирають складніші та інформативніші методики. По-третє, він корисний консультантам і ведучим тренінгових груп. Його проведення, на відміну від громіздкіших методик, не ставить під загрозу контакт клієнта і психолога, не порушує перебігу консультативного чи тренінгового процесу. Водночас результати опитування дають змогу поглибити розуміння клієнта психологом, а також можуть стати матеріалом для обговорення і подальшої роботи.